— Читаю, хлопці! — сказав Вася і раптом радісно крикнув: — Скарб!..
— Ну?
— Щоб я не встав! Слухайте! Тут написано: «Хто пройде шлях, указаний на плані, той добереться до печери, в якій схований заповіт…»
— Який заповіт? — здивувалася Юлька.
— Не заважай! — гримнув Вася. — Слухайте далі… заповіт… заповіт… Ага! Ось далі… «Заповіт відкриє тому, хто його знайде, таємницю великих скарбів…»
Вася повернув щасливе обличчя до друзів.
— Бачите? Все-таки ми знайдемо скарби!.. Недарма шукали.
— Читай, читай! — підганяв Сеня. — Що там далі?
— «Йти прямо на схід, до червоної кручі, і ждати, доки зійде сонце. Там стати обличчям до сходу біля дуплястої верби і прочитати другий папір». Чули? — підвів голову Вася. — Оце здорово! Хлопці в школі з заздрощів помруть, як узнають!
— А як ти думаєш — хто сховав цей папір? — прошепотіла Юлька.
— Той, хто запалив огонь! — відповів Вася. — Це якась таємниця…
Вогонь поволі згасав. Він став зовсім маленьким. Пітьма підступила ближче до дітей. Збоку почулося шамотіння, потім в освітлене коло висунулася мордочка їжака. Вона цікаво нюхнула повітря, подивилася малесенькими оченятами на дітей, мов запитуючи, а що, мовляв, ви тут робите?..
Юлька захоплено вигукнула, схопила їжака за голки, і злякано відсмикнула руку. Їжак сердито фукнув, згорнувся клубочком. Сеня блискучими очима подивився на звірятко.
— А я знаю, як можна приготувати їжака, — раптом сказав він.
— Що значить — приготувати? — здивовано запитав Вася.
— Ну, щоб з’їсти, — пояснив Сеня. — Обкачати глиною, потім обкласти гілками, запалити і ждати, доки глина не перетвориться в цеглу. Тоді розбити глину, здерти шкуру з їжака разом з голками і…
— Яз тебе самого здеру шкуру, — розсердилась Юлька. — Ненажера! Що не побачиш — все, мабуть, з’їв би!.. Через те й жирний!..
— Це я читав, — примирливо сказав Сеня. — Кажуть, дуже смачно!..
Дівчинка ногою відкотила їжака в темряву, мов боялася, що Сеня зараз почне його смажити.
— Ну, що будемо робити? — перервав їхню суперечку Вася. — Час іде… Пора рушати далі…
— Пішли, як сказано в плані, — промовила Юлька.
— Пішли! — згодився Вася.
— А баба? — несміливо озвався Сеня. — Нас будуть шукати…
Вася почухав потилицю, озирнувся навколо.
— Я знаю, що будуть, це ж треба до кінця витримати! Знайдемо скарби — ніхто нас не буде лаяти!..
Всі мовчки погодилися з цим. Вася сховав папір до кишені, сулію взяв під пахву. Полум’я блимнуло кілька разів і зовсім погасло. Знову, і крім темної стіни лісу і зоряного неба, нічого не і було видно. Дерева шуміли тривожно, сумно. Куди йти? Хто покаже напрям?
— Там сказано — на схід! — озвався Сеня.
— Сказано, сказано! — перекривив Вася. — А де він? Хто його знайде вночі!
— А по зорях, — несміливо вкинула слово Юлька.
Сеня вдарив себе долонею по лобі.
— Я знаю! По Полярній зорі! Читав в одній книжці… Тільки де ж вона? Ото Великий Віз. Крайні дві зірки показують на Полярну. Я пам’ятаю — нас водили в планетарій, так там розповідав один вчений… Ага, он вона! Бачиш?
— Ну, бачу! То й що?
— А те, що там північ!
— Північ, північ!.. А де схід?
— А схід — праворуч, якщо стати обличчям до півночі.
— Значить, там! А ти все-таки щось знаєш, — похвалив Вася.
Всі згодилися з Сенею і рушили в темну хащу. Вася тримався так, щоб Полярна зоря знаходилася ліворуч. Невтомна Юлька не відставала, але товстий Сеня, важко хекаючи, плівся десь позаду.
— А де ж квітка? Куди вона поділася? — бубонів він. — Якби вона була, то можна було б точніше…
— Ідіть по плану, — пролунав угорі той же таємничий голос.
І знову на мить мандрівники зіщулилися від незрозумілого почуття страху. Хто ж це, незримий і добрий, супроводжує їх? Адже всі знають, що в світі немає ніяких духів! А тут такі чудеса!
— Треба буде в Колі розпитати, як можна пояснити ці штуки, — прошепотів Вася. — А поки що… рушаємо далі…
Діти зігрілися від швидкої ходи, повеселіли. Тільки Сеня незадоволено кректав, витираючи піт. Але ось ліс навколо зімкнувся, зникли галявини, і Полярна зоря сховалася за стіною дерев. Вася ще трохи пройшов, а потім зупинився.
— Я не бачу зірки. Куди йти?
Юля трохи помовчала, а потім якось несміливо поскаржилася:
— Холодно… і нога в мене проколота…
— Їсти хочеться, — підтримав її Сеня. — Я більше не можу…
Він опустився додолу і сів на мох. Вася мовчав, розглядаючись навколо. Треба конче знайти напрям! Але як?..
Читать дальше