Юрій Бедзик - Людина без серця

Ніхто не промовив жодного слова. В поглядах наймогутніших сановників держави проступала тільки покірність і собача відданість.

— Ми слухаємо вас, володарю! — тихо промовив Тод.

Диктатор зневажливо махнув рукою.

— Кому ви потрібні? Сідайте і ждіть!..

Корпоратисти, мов манекени, опустилися в свої крісла. Диктатор швидко попрямував до виходу.

— Між іншим, — зупинився Стар, — продовжуйте засідання.

Круто повернувшись, диктатор залишив зал. Корпоратисти, пригнічені й приголомшені, не озвалися жодним словом.

… Стар вийшов на площу перед будинком. Тут розташувалась оперативна бронетанкова група. Біля машини, чекаючи володаря, стояли солдати й офіцери.

— Гей, вірні мої хлопці! — закричав на весь голос диктатор. — По машинах!..

Солдати заметушилися. Почувся гуркіт моторів. Стар сів у невеликий броньовик і рушив на урядову трасу. За ним з брязкотом посунув загін. Здалеку долинав гомін багатомільйонної юрби. То на парламентській площі маніфестанти вимагали відставки Петера Стара.

Диктатор криво посміхнувся.

«Аби тільки зарядити батарею! — подумав він. — Тоді я покажу вам! О, я покажу вам!»

Бронетанкова група промчала по урядовій трасі і вилетіла за місто. В долині бовваніли корпуси атомних заводів. На неосяжному пустирищі юрмилися тисячі робітників. Заводи були блоковані. «Доведеться вдатися до зброї, — подумав Стар. — А може, може… спробувати масовий гіпноз? Так! Тільки так!».

Стар зупинив свій броньовик. Спинився і весь загін. Кіптява, піднята машинами, поволі відносилась вітром в далину. Робітники мовчазно і суворо стояли стіною перед входом на заводське подвір’я.

Машина диктатора почала стиха наближатися до юрби, яка завмерла в суворому, настороженому чеканні.

В юрбі робітників прокотився гомін. «Залізний диявол»! «Залізний диявол»! Ці два страшних слова передавались з вуст у вуста. Тисячі очей, похмурих, сповнених рішучості й гніву, стежили за наближенням диктатора.

Жива стіна перегородила Стару дорогу до заводської лабораторії. Цю стіну він має подолати, чого б це не коштувало. Стар знав, що його секрет розкрито, що робітники вирішили обірвати його життя. Невимовна лють розпирала йому груди.

Раптом диктатор побачив у передніх рядах Берна й Гельда. Страшна догадка прокралася в душу Стара, за спиною в нього поповзли мурашки…

«Чому Берн тут? Він зв’язаний з виступом? Це він розкрив мій секрет. Адже я порушив клятву, і тепер він вирішив дати мені бій — останній бій в моєму житті! Але це їм не вдасться. Я ще маю силу. Я ще примушу пропустити мене до лабораторії».

Диктатор висунувся з броньовика і щосили закричав до натовпу:

— Ей ви! Чому зібралися тут? Негайно розходьтееь! Хіба ви не бачите, що це я, ваш володар?

Наперед виступив Гартман. Сухим, різким голосом він кинув кілька слів, які примусили Петера здригнутися:

— Ми впізнали вас, пане Стар! Народ вимагає вашої відставки. Час покінчити з терором і агресією. Дорога для вас закрита — ніяка диявольська сила не допоможе вам. Проти вас виступила нація, вся країна — тому забирайтеся геть!..

Стар, ледве стримуючи лють, промовив гучним тоном наказу:

— Я вимагаю, щоб ви пропустили мене до лабораторії! Ви знаєте, чого мені треба. Я сподіваюся на вашу лояльність. Я не хочу проливати крові, Я хочу життя!..

— Ваше життя — це смерть мільйонів! — суворо відповів Гартман. — Ви не одержите елемента!..

— Геть Стара! — загриміли тисячі голосів. Петер зрозумів усе. Робітники вже винесли йому вирок.

Тоді над площею пролунали страшні, мов заклинання, слова диктатора:

— Гей ви, раби! Досить розмов! Це говорю вам я — ваш володар! Розступіться і стійте непорушно!..

Слова його були наповнені такою демонічною силою, що у багатьох робітників поза шкірою поповзли мурашки. Але за мить іронічний, їдкий сміх сколихнув юрбу. Ніхто не рушив з місця. Сила радіації не діяла!.. Холодний піт виступив у Стара на чолі… Що сталося? Адже він відчуває, що сила ще є!

Сміх затих. І серед загальної тиші диктатор почув спокійний голос. Це говорив Берн. Його очі з-за окулярів метали блискавки, крізь кам’яні щелепи цідились суворі невблаганні слова:

— Одного разу, помилившись, я дав тобі нове життя, я дав тобі в руки страшну диявольську зброю. Тепер я забираю що зброю! Люди захищені від твого впливу. Тобі нема чого сподіватися…

Заскреготавши зубами, диктатор захлопнув люк броньовика. Машина заднім ходом поповзла до загону.