Юрій Бедзик - Людина без серця

— Ваша честь! — Він низько, з традиційною шанобою схилив голову перед генералом, потім так само поштиво кивнув членам трибуналу — І ви, панове судді! Всіх нас, весь народ нашої імперії і наших друзів за кордоном до глибини душі схвилювала й обурила страшна трагедія в долині Голубого Беркута, а потому — ще жахливіша трагедія на атомних заводах в Бруклінгемі. Народ справедливо вимагає розслідування і покарання тих, хто спричинився до смерті тисяч безвинних людей. їхня кров волає розплати! Хто ж ці винуватці? Хто несе відповідальність за невинні жертви?

Прокурор на хвилину замовк. У задніх рядах зчинився якийсь рух. Арнольд занепокоєно оглянувся, генерал суворо підвів свою голову, але хвиля неспокою одразу ж вгамувалася.

— Відповідальність за згадані події,— продовжував Гакер, — цілком і повністю лягає на злочинні підривані елементи, зв’язані з міжнародним комунізмом, які мали своїх агентів навіть у високих урядових колах… Я буду говорити коротко, панове судді!

— Перше, щодо трагедії в долині Голубого Беркута! Головний інженер будівництва Грюнтер виявився агентом комуністичної федерації. Виконуючи завдання своїх господарів, він передчасно заповнив водою резервуари велетенських водоймищ, призначених для зрошення наших полів. Від його злочинницьких дій загинуло п’ять тисяч жителів долини і кілька охоронних батальйонів, які були послані для евакуації населення Голубого Беркута. Цією акцією малось на меті кинути тінь на імперський уряд…

— Смерть комунізму! — зарепетували сотні голосів у передніх рядах. Але в задніх рядах грізно полинув гомін незадоволення і протесту. Прокурор, блиснувши очима, підняв руку.

— Підривні елементи не вдовольнились цим злочином! Вони спровокували на заводах Бруклінгема страйк, який був жорстоко придушений, незважаючи на заборону уряду імперії. Цю акцію виконав агент іноземної держави, колишній поліцай-президент Екельгафт!.. Спеціальна урядова комісія розслідувала події і наочно пересвідчилась в справедливості обвинувачення…

В залі пролунали крики обурення, які перемішувалися з демагогічними вигуками легіонерів «Вогняного серця». Голова трибуналу встав, суворо подивився в зал.

— Поводьтеся пристойно, або я накажу очистити приміщення. Тут, очевидно, є спільники злочинців!..

— Немає потреби говорити далі,— резонерствував прокурор. — Я прошу трибунал заслухати самих підсудних, і вони підтвердять справедливість моїх слів!..

Голова трибуналу кивнув прокуророві. Той сів за свій столик, втупився в папери. Генерал, не повертаючи голови, наказав:

— Підсудний Грюнтер! Встаньте!..

Інженер підвівся, поглядом мерця обвів зал, повернувся до трибуналу. Генерал зашелестів паперами.

— Ви дали наказ про передчасне затоплення водоймищ? — різко запитав він.

— Так! — тихо, байдужим голосом відповів інженер.

— Які цілі ви перслідували цією акцією?

— Я виконував наказ!

— Хто вам дав наказ?

— Резидент комуністичної розвідки.

— Давно ви зв’язані з ним?

— Три роки!..

— Що вам було обіцяно за цей злочин?..

— Виїзд в комуністичну конфедерацію і 10 мільйонів доларів…

Прокурор переможно глянув у зал. Генерал вдоволено промовив:

— Підсудний, сядьте!.

Інженер понуро сів і завмер у непорушній позі.

Голова трибуналу повернувся до оборонців.

— У вас є запитання?..

— Ні,— лаконічно відповіли ті.

— Підсудний Екельгафт! — почувся знову голос генерала. — Встаньте!

Екельгафт підскочив, немов наелектризований, витягнув вздовж тіла свої довгі руки, закліпав повіками.

— Ви послали загони поліції для придушення страйку?

— Так! — хрипко відповів Екельгафт, бездумно дивлячись на генерала.

— Вам було передано наказ про те, щоб ви не вживали зброї?

— Так точно!

— Чому ви порушили цей наказ? З якою метою ви спровокували кровопролиття?

— Я мав вказівки від іноземної розвідки.

— Розвідки якої країни?

— Комуністичної конфедерації…

— Давно ви служите в цій розвідці?

— 10 років…

— Сідайте…

Екельгафт сів, витираючи на лобі піт. Генерал полегшено зітхнув, хотів щось сказати, але в цей час з задніх рядів пролунав жіночий голос:

— Не слухайте його! Це провокація.

Різко задзеленчав дзвоник. Голова трибуналу грізно подивився в той бік, звідки почувся вигук.

— Хто порушив порядокі Пане полїцай-президент, вживіть заходів!..

Арнольд зірвався з місця, щось промовив начальнику поліцейського конвою. Але в цей час натовп біля входу розступився, і через весь зал до стола трибуналу швидко попрямувала жінка з пакунком у руках. її супроводжувало двоє мужчин. Арнольд зблід. Це була його мати — Гелена. Спочатку він щось хотів сказати та в останню мить стримався.