Юрій Бедзик - Людина без серця

— Обшукайте мене, — заїкаючись відповів переляканий пілот. Ми… ми цивільні… Ніякої зброї…

Та Гельд все ж таки для певності обшукав його.

— Ну, гаразд, — мовив він, — тепер вам доведеться трохи змінити курс. На аеродромі мене, мабуть, вже чекають ось такі молодчики. Доставте мене в Штаузе. Спуститесь біля крайніх будівель… або ні, краще далі від виселку, в ліску. В ліску!.. Пам’ятайте, якщо ви поведете машину на аеродром, я пристрелю вас. — І вій ще раз для більшої переконливості підніс до обличчя пілота пістолет.

Довге похмуре приміщення. Попід стінами — ряд столів. Газосвітні лампи розсіюють тремтливе ніжноголубе світло. Вікон нема. Двері — низенькі, важкі, з металевими окуттями. Приміщення справляє враження бункера або каюти військового корабля.

Шість чоловік, що зібралися біля маленького столу, — це члени таємної робітничої організації «Комітет мужніх». Вони зійшлися на термінову нараду в одному з запасних підземних приміщень атомного заводу в Бруклінгемі.

— Краузе, — звернувся високий сивий чоловік до молодого робітника в синьому комбінезоні.— Хто чергує біля головного входу?

— Хлопці з кабельного цеху, друже Гартман, надійні охоронці.

— Тоді розповідайте, Краузе, — владним тоном наказав сухорлявий Гартман. — Розповідайте все детально, тільки без захоплення. Ситуація надто серйозна, і ми повинні вирішити, що нам робити далі.

Всі присутні пильно дивилися на молодого робітника з чорнявим чубчиком.

— Вчора вранці,— почав юнак, — мені подзвонила матінка Гелена і сказала, що Арнольд прийде на квартиру Бервальда й передасть важливі відомості. їй вдалося підслухати, що говорилося на нараді «Золотого ангела»…

— Краузе! — різко урвав його мову Гартман, — ви повторюєте те, про що вже доповідали нашому комітетові вчора. Скажіть, які відомості передав вам син Гелени?

— Я не бачив Арнольда…

— Як? Ви не виконали завдання? — Довгасте, з тонким, немов висіченим носом, обличчя Гартмана, набуло суворого виразу. — Невже ви, кращий зв’язківець нашої організації…

— Друзі! — Краузе схвильовано підніс до грудей обидві руки. — Вислухайте

мене. Я прийшов на квартиру Бервальда, але Арнольда там не було. Я чекав його годину-другу, але він не з’явився.

Краузе ніяково озирнувся навколо, немов шукаючи підтримки. Великі сірі очі його розширились.

Запала гнітюча мовчанка, лишаючи невідомим, що ж затіяли члени «Золотого ангела».

Всі сходилися на тому, що ситуація вимагає рішучих дій. Але якими мають бути ті дії, до чого треба вдатися найперше — в цьому не було єдності. Особливо хвилювали трагічні події на Голубому Беркуті.

Багато робітників заводу і серед них кілька інженерів працювали на спорудженні атомних реакторів у Грюнвальді. Вони загинули всі до одного.

— «Золотий ангел» затіяв страшну річ, друзі,— нарешті озвався Гартман. — Нас запевняють, що водосховища призначені для зрошувальних цілей. Тоді запитаємо панів з корпорації: навіщо вони вмонтували в дно сховища атомні нагрівачі. Невже не зрозуміло, що йдеться про створення найжахливішої системи стратегічних укріплень, які поставлять під загрозу насамперед життя і майно жителів наших прикордонних провінцій.

— Ми мусимо негайно сповістити про все народ! — обурено вигукнув хтось з присутніх.

— Так, — погодився ще один робітник, — негайно надрукувати прокламації…

Гартман застережливо підняв свою кістляву руку.

— А ви забуваєте, друзі,— промовив він рішучим тоном, — що у нас поки що немає жодних, доказів.

— То що ж робити?

— Може, ти волієш, Гартман, щоб ми офіційно виступили в пресі з підтримкою політики Германа Тода?

На обличчі Гартмана з’явилась гірка посмішка. Йому було боляче і водночас приємно слухати такі запальні репліки. Слова його товаришів ще раз свідчили про їхню відданість спільній справі, великій справі боротьби проти визиску, проти війни, за дружбу з країнами, розташованими на Сході, де ствердився передовий соціалістичний лад.

— Я пропоную витримку і ще раз витримку, — сказав рівним голосом сивий чоловік. — І потім прошу не забувати, що зараз перед нами постає нова загроза — «людина без серця». Ми маємо відомості, що корпорація «Золотого ангела» докладає всіх зусиль, щоб втягнути цю загадкову людину в свої махінації. Гелена мала повідомити нас, але, на жаль…

— …але, на жаль, дещо розповість про нього інший, — почувся раптом голос Гельда. Відчинивши обережно двері, він став на порозі і привітно дивився на присутніх.