Юрій Бедзик: Людина без серця

— Аналізатор!

Два санітари підкотили квадратний жовтий ящик на коліщатах. Берн ковзнув побіжним заклопотаним поглядом по знайомих приладах.

— Серце! — наказав хірург притишеним, але все тим же непохитно вольовим голосом — Тільки обережніше!

Сестра обтягнула руку Евеліни чорним пояском, до грудей притулила широкий розтруб. Берн впився поглядом в прилад. Стрілочки зрушили з місця, на одному з екранів виникла світла цятка, яка почала пульсувати.

— Досить! — наказав хірург. — Серце ослаблене, але все гаразд. Графіка мозку!

Сестра приклала до голови Евеліни дві металічні пластинки, включила рубильник. Спалахнув зеленим кольором екран, на якому посунулася біла стрічка. Лінія, яка малювалася на ній, карколомно стрибала.

— Струс мозку, — похитав головою Берн. — Але особливої небезпеки нема

Груди Евеліни судорожно підіймалися, вона важко дихала.

Берн глянув на санітарів.

— В палату! Озон! Масаж!

Потім підійшов до Петера і гак само швидко розрізав на ньому одяг. Оголилися груди — міцні, атлетичні, ніжно-золотистого кольору. Біля соска, в ділянці серця, Йоган побачив велику синю пляму. Його густі брови нахмурилися, лоб побілів. Очі за скельцями окулярів спалахнули тривожними вогниками. Хірург приставив чорний розтруб до грудей Стара і глянув на шкалу. Стрілка ледве-ледве ворухнулася, дрібно затремтіла і знову завмерла.

— Серце травмоване! — прошепотів Берн. Потім схвильовано кинув лікареві:

— Подайте кордінеліт! Зробимо укол в серце.

— Невже… — Неприхований острах проступив на обличчі лікаря.

— Так! Іншого виходу нема, — відрізав Берн. — Серце спиняється.

Лікар вагався недарма. Кордінеліт був страшним препаратом. Він моментально стимулював роботу серця, але його дію витримував лише сильний організм. Опісля це коштувало хворим багатьох років життя.

Берн зробив блискавичний укол. Тіло Стара стрепенулося, якась агонічна судорога хвилею пройшла по ньому. Кілька секунд стрілка на шкалі скажено бігала, та ось її рухи послабли. Вона безнадійно поповзла донизу і ледве помітно пульсувала в такт ударам серця…

Берн витер піт з обличчя, натиснув на столі кнопку дзвінка. За якусь хвилину до прийомної зайшов асистент.

— Гельд, залиште поки що пса, — коротко сказав хірург. — Проконтролюйте роботу серця пацієнта.

— Гаразд, — озвався Гельд. — Але мушу сказати: собака в дивному стані. Активність її організму незвичайно підвищилася. Вийшов з ладу другий електрон ний записувач.

— Он як! Дивно, справді дивно! Та про це потім. Контролюйте пацієнта, а я гляну на жінку.

Берн вийшов.

В приміщенні було тихо, але тиша та здавалась страшнішою грому, бо тут в цьому непорушному тілі відбувався двобій між життям і смертю. Важкий моторошний неспокій розлився хвилями по кімнаті, стиснув легені присутніх.

Мужнє, відкрите обличчя Гельда, з простуватими грубими рисами селянина, видавало зосереджену думу. Він впився поглядом в прилади, але знав напевне, то його втручання зараз зайве. Про це ясно свідчив аналізатор. Навіть славетний Берн не допоможе. Яка іронія долі! Вони творять вічне серце, а люди гинуть на їх очах. В його голові завирували фантастичні видіння, пов’язані з казковим відкриттям доктора Берна…

Гельд стояв і, хмурячи високе красиве чоло, дивився в простір.

— Як справи?

Голос Берна немов розбудив асистента. Він мимоволі ковзнув очима по приладах.

— Справи невтішні, докторе, — озвався Гельд стриманим, ледь притишеним тоном. — Подивіться, серце майже не працює. Тонус організму катастрофічно падає.

Берн сумно похитав головою. Взявши холодіючу руку Стара і якось механічно прощупуючи пульс, він промовив:

— А там діла кращі. Пацієнтка буде жити. Невеликий струс мозку. Нервовий шок…

Він дивився на прилади і, ще не усвідомлюючи того, що має статись через кілька секунд в цій кімнаті, бездумно повторював:

— Нервовий шок… струс мозку…

Але раптом його погляд спинився на

маленькій чорній стрілці. Вона кволо піднялась і знову впала донизу. І той тремтливий рух ніби зачепив в його душі якусь найтоншу струну, ніким незвідану і ні ким не відкриту струну жалю. Перед ним помирав товариш, його вірний друг юнацьких років Петер Стар… Ніяка сила вже не могла врятувати його. Ніяка сила!.. Через кілька хвилин Петера не буде!

Хірург з болісним виразом обличчя зробив крок назад. Оцінююче глянув хилена на тіло товариша, на кремезну по стать асистента, що нерухомо стояв біля приладів. Безпорадно озирнувся навколо. Чогось ніби чекав, ніби слухав, що голос наказував йому діяти, але він не міг збагнути того голосу.