Юрій Цвєтков - 995-й святий

— Кролліціаса, здається? — перепитав єпіскоп.

— Так, Кролліціаса. Але серед дев’ятисот дев’яноста чотирьох святих такого імені немає, ваше преосвященство.

— Божевільний? Маніяк?

— Не схоже, ваше преосвященство.

— Документ, про який пише цей… цей…

— Шлезке, ваше преосвященство.

— …Цей документ справді існує?

— Я бачив його, ваше преосвященство.

— Ви, як завжди, на висоті, Штір.

— Радий вашій похвалі, ваше преосвященство!

— Так що ж документ?

— Схожий на справжній.

— Так… так… Хто там у Гамбурзі відає поліцією?

— Поліцейпрезидент Шуббарт, ваше преосвященство!

— Що ж, зв’яжіть мене з поліцейпрезидентом Шуббартом.

Коли професор Дроббер читав лекцію, пояснював кому-небудь наукову проблему чи взагалі був у хорошому настрої, він не говорив, а співав. Студенти звикли до цієї дивної особливості професора, бо читав він або, вірніше, виспівував свій предмет справді добре.

Але цього разу аудиторія професора Дроббера була незвичайною.

Посеред невеликої зали в кріслі сидів епіскоп баварський. Трохи позаду на звичайному стільці — поліцейпрезидент Шуббарт. У затишному простінку між двома вікнами вмостився секретар його преосвященства Штір. А біля самих дверей височіли два здоровенних поліцейських, між якими, як між двома колонами, стояли Отто Брунцлау та Еріх Шлезке.

Безталанний службовець Карельського муніципалітету жадібно ловив кожне слово професора, а його компаньйон, навпаки, понуро розглядав примхливе ліплення на стелі.

— Отже, опромінюючи нейтронами яку-небудь речовину, ми викликаємо в ній штучну радіоактивність, — виспівував професор Дроббер на мотив скорботної молитви Оровезо з опери «Норма». — Потім визначаємо, які і в якій кількості радіоактивні ізотопи утворюються в дослідному зразку. Цей метод, що називається радіоактиваційним аналізом, дає можливість за короткий строк і з великою точністю визначити якісний і кількісний склад будь-якого металевого вибору, зовсім не пошкоджуючи його. Сподіваюсь, панове, я пояснюю зрозуміло?

— Так, — сказав єпіскоп.

— Звичайно, — докинув поліцейпрезидент Шуббарт, який в силу свого становища був зобов’язаний розуміти все.

Штір кивнув головою. Шлезке і Брунцлау мовчали.

— Немає сумнівів, — виспівував далі професор, — що цей аналіз у нашій лабораторії провели б ефективніше. Але ми привезли апаратуру сюди — таке побажання його преосвященства. І я сподіваюся, що він не нарікатиме, коли ми забаримося.

— То як же ви можете довести, що донесення пробста кассельського монастиря — не підробка? — звернувся епіскоп до Шлезке.

— Ваше преосвященство, — з почуттям мовив Шлезке, — ваше преосвященство, хіба я насмілюся брехати вам? Ні, я не насмілюся брехати його преосвященству! Скільки років прослужив я бездоганно і безгрішно? Я прослужив бездоганно і безгрішно сорок років і прошу зважити, що починав я службу як чиновник баварського, так, саме баварського, єпіскопства!

Апарат професора клацнув, почулося тихе дзижчання, якому акомпанувало задоволене мугикання Дроббера.

— Так, так, — задумливо протягнув єпіскоп, — а чому ви так довго тримали цей важливий документ у себе?

— Тому, що я думав… Що я думав? Я думав, що пробст… якимсь чином… пробст був…

— Ні! — раптом пролунав громовий голос професора.

— Ні! Не може бути!

— Чого він репетує? — поцікавився єпіскоп.

— Цього просто не може бути! Один елемент! Всього один елемент! — викрикнув професор Дроббер, що свідчило про його надзвичайну схвильованість.

— Невже чистісінька платина? — радісно стрепенувся поліцейпрезидент Шуббарт.

— Платина? — перепитав Дроббер. — Яка платина? Ні, панове, я повинен повторити. Це якась помилка, якась дивовижна помилка! Я неодмінно повинен повторити!

— Хай буде так, — погодився епіскоп і знову повернувся до Шлезке. — Отже, навіщо ж ви тримали цей документ у таємниці сорок років?

— Так, у таємниці! Сорок років! — суворо підтвердив поліцейпрезидент.

— Сподіваюся, це не з корисливою метою? — чемно втрутився в імпровізований допит Штір.

Шлезке очманіло дивився то на одну службову особу, то на іншу й гарячково думав, що краще — щиросердо признатися чи збрехати. Щось надумавши, Шлезке уже було розкрив рота, але саме в цю мить між ним і епіскопом виросла огрядна постать професора Дроббера.

Професор був такий схвильований, що не міг навіть говорити. Він беззвучно розкривав рота, як персонаж німого фільму. Нарешті Дроббер спромігся вимовити окремі слова: