Аркадій Стругацький - Хлопець із пекла

— Між іншим, це також інопланетянин, — сказав Корній упівголоса. — Його тут вилікували, і скоро він повернеться на свою планету.

Гаґ сухо глитнув, проводжаючи очима видужалого інопланетянина. Той мав дивні вуха. Себто, точно кажучи, вух майже не було, а голий череп неприємно вражав великою кількістю якихось гуль та вузлуватих гребінчастих виступів. Гаґ знову глитнув і поглянув на зеброжирафу.

— Хіба… — почав він і замовк.

— Так?

— Перепрошую, Корнію… Я думав… Я думав… це все… Ну, оце все, за стіною…

— Ні, це не кіно, — з відтінком нетерпіння в голосі сказав Корній. — І не вольєр. Це все насправді, і так тут усюди. Хочеш погладити його? — запитав він раптом.

Гаґ весь напружився.

— Слухаюся, — сказав він осілим голосом.

— Та ні, як не хочеш — не треба. Просто ти маєш зрозуміти…

Корній раптом урвав себе. Гаґ підняв на нього очі. Корній дивився поверх його голови вглиб залу, де знов уже лунали голоси та сміх, і обличчя його несподівано й дивно змінилось. Новий вираз з’явився на ньому — суміш туги, болю і очікування. Гаґові вже доводилося бачити такі обличчя, та він не встиг згадати, де й коли. Він обернувся.

На тому боці залу під самою стіною стояла жінка. Гаґ навіть не встиг її як слід роздивитися — за мить вона щезла. Але вона була в червоному, мала вугільно-чорне волосся та яскраві, здається сині, очі на білому обличчі. Нерухомий язик червоного полум’я на кремовому фоні стіни. І відразу — нічого. А Корній сказав спокійно:

— Ну що ж, ходім…

Обличчя в нього було як і раніше, немов нічого й не сталося. Вони йшли вздовж прозорої стіни, а Корній казав:

— Зараз ми опинимось у зовсім іншому місці. Опинимося, розумієш? Не перелетимо, не переїдемо в інше місце, а просто опинимось там, май на увазі…

Позаду голосно зареготали на кілька голосів. Гаґ,спалахнувши, озирнувся. Ні, сміялися не з нього. На них взагалі ніхто не дивився.

— Заходь, — сказав Корній.

Це була кругла будка на зразок телефонної, тільки стінки вона мала не прозорі, а матові. До будки вели двері, і звідти тягло запахом, який буває після сильної грози. Гаґ несміливо ступив досередини, Корній втиснувся слідом, і дверний проріз зник.

— Я потім поясню тобі, як це робиться, — говорив Корній. Він неквапно натискав клавіші на невеликому пульті, вмонтованому у стіну. Такі пульти Гаґ бачив на арифметичних машинах у бухгалтерії школи. — Ось я набираю шифр, — продовжував Корній. — Набрав… Бачиш зелений вогник? Це означає, що такий шифр доцільний, а фініш вільний. Тепер вирушаймо… Ось ця червона кнопка…

Корній натиснув на червону кнопку. Щоб не впасти, Гаґ учепився за його светр. Підлога ніби зникла на мить, а потім з’явилася знову, і за матовими стінками раптом стало світліше.

— Все, — сказав Корній. — Виходь.

Залу не було. Був широкий, яскраво освітлений коридор. Літня жінка у блискучій, наче ртуть, накидці відійшла набік, даючи їм дорогу, суворо зміряла поглядом Гаґа, поглянула на Корнія — обличчя її раптом здригнулося, вона квапливо пірнула в будку, і двері за нею щезли.

— Прямо, — сказав Корній.

Гаґ пішов прямо. Тільки зробивши кілька кроків, він тихенько перевів подих.

— Одна мить — і ми за двадцять кілометрів, — сказав Корній у нього за спиною.

— Вражаюче… — відгукнувся Гаґ. — Я не знав, що ми вміємо такі речі…

— Ну, припустимо, ви ще не вмієте… — заперечив Корній. — Сюди, праворуч.

— Ні, я мав на увазі — в принципі… Я розумію, все засекречено, але для армії…

— Проходь, проходь. — Корній підштовхнув його у спину.

— Для армії така штука незамінна… Для армії, для розвідки…

— Так, — промовив Корній. — Зараз ми перебуваємо в готелі. Це мій номер. Я тут жив, поки тебе лікували.

Гаґ роззирнувся. Кімната була велика і цілком порожня. Жодних слідів меблів. Замість передньої стіни — блакитне небо, інші стіни різнокольорові, підлога біла, стеля, як і у шпиталі, в різноколірну клітинку.

— Давай поговоримо, — сказав Корній і сів.

Він мав би впасти своїм сухорлявим задом на цю білу підлогу. Але підлога випнулася назустріч його падаючому тілу, немовби обтекла його й перетворилася на крісло. Щойно цього крісла не було. Воно просто миттєво виросло. Прямо з підлоги. Просто на очах. Корній закинув ногу на ногу, звично обхопивши маслакуватими пальцями коліно.

— Ми тут багато сперечалися, Гаґу, — промовив він, — як із тобою бути. Що тобі розповісти, що від тебе приховати. Як зробити, щоб ти, Боже борони, не звихнувся…