Мирослав Капій - Країна блакитних орхідей

Здесь есть возможность читать онлайн «Мирослав Капій - Країна блакитних орхідей» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Стрий, Год выпуска: 2006, Издательство: ТзОВ УКРПОЛ, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Країна блакитних орхідей: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Країна блакитних орхідей»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Вийшла у світ повість «Країна блакитних орхідей» у 1932р. у львівському видавництві «Новий час». Отже, працював автор над нею десь у 1929–1930 роках. Що то за часи були? Післяверсальська Європа, здавалося, утвердилась надовго. У ній знайшли своє державне існування майже всі народи. За невеликим винятком. Приміром, не існувало держави Україна…
… І от саме тоді провінційний, мало ким знаний учитель пише фантастичну повість. Вона дуже відрізнялася від творів Жуля Верна чи Герберта Велса. Тих цікавили фантазії на тему майбутнього науки, техніки. М.Капія боліло інше: майбутнє його Батьківщини, офіційно не існуючої на карті Європи, народу, позбавленого природного права на існування.
Якою ж постає візія України початку XXI століття в повісті «Країна блакитних орхідей»?
Насамперед, всупереч поширеним тоді теоріям про зникнення в майбутньому націй (а це твердили і комуністи, і космополіти), автор був твердо переконаний, що українська, як і інші нації, існуватиме «всупереч всім теоріям, голошеним фанатиками перед віками, і намаганням…, які коштували море людської крові та сліз…». Не сумнівався письменник і в зовсім на той час фантастичній речі: що в ХХІ столітті існуватиме незалежна, самостійна, соборна Україна. І не якась екзотична, варенично-шароварницька, а держава з високорозвиненою наукою і технікою, держава космічна. Україна в повісті М.Капія постає як спадкоємниця історії, її гербом є Тризуб Володимира, вона шанує імена І.Мазепи, Д.Многогрішного, С.Петлюри та інших видатних діячів минулого. Це демократична держава, на чолі якої стоїть гетьман, але яка має й парлямент — Верховну Раду (до речі, цей останній термін з’явився в політичному житті совєтської України аж у 1936 році!). Отже, це держава президентсько-парляментського типу. Має вона тверду валюту — гривню. В Україні ХХІ століття — самостійна Церква, яку очолює Патріярх. Україна користується повагою серед інших держав, у Києві — десятки іноземних посольств. Серед них побіжно автор згадує й посольство Південної Африки — держави, яка виникла лише в 1993 році, а в час написання повісти була колонією, про самостійність якої ніхто й не думав ставити питання.
Вражають науково-технічні здогадки М. Капія. Як про звичну річ пише про телебачення. У кінці 20-х років і слова такого майже ніхто не чув, воно було відоме лише вузькому колу фахівців. Першу в світі телепередачу здійснено в Англії в 1925 р. А в СССР це сталося щойно в 1931 р. Можемо лише дивуватись, звідки про ідею телебачення — і сам термін «телевізор» — дізнався автор, вчитель-філолог, який жив і працював у місцевостях, де й звичайний детекторний радіоприймач зі слухавками був дивом. В усякому разі це свідчення широти інтересів справжнього педагога — творця, а не ремісника.
Або така деталь. Письменник говорить про автомобілі марки «Чумак», які випускаються на автозаводі у м. Кременчуці. Справді, в цьому місті побудовано автозавод — через 25 років після появи «Країни блакитних орхідей»… У повісті наша країна постає космічною державою, що співпрацює зі США, Англією, Німеччиною, бере участь у програмі польотів до інших планет у глибини Космосу.
Таких прикладів можна б наводити більше.
Коли роздумуєш над цим незвичним феноменом, запитуєш: що дало можливість скромному вчителеві піднятися до такої висоти провісництва, аналогів якому не знаходимо в нашій літературі?
Відповідь є у тексті повісті М.Капія. Ось ті слова: «…є щось для людського роду спільного, що огортає всі раси й племена, всі епохи минулі й будучі зв’язує з собою, що віки цілі триває вже й триватиме, поки битимуться людські серця в грудях, — а цим є любов до батьківщини!.. Це та безсмертна іскорка, що її вложив Творець у людську душу… Любов до батьківщини, любов до свого, до рідного…».
Ця безсмертна іскра любові до України палала в серці Мирослава Капія. Вона надихнула його вірою в добре майбутнє Батьківщини. Запалюймо її у собі і в серцях молоді ми — вчителі вільної України, провіщеної нашим предтечею, нашим старшим колегою. Будьмо гідними таких попередників!
Повість «Країна блакитних орхідей» (160 с.) перевидано в Стрию в 2006 році невеликим накладом видавництвом ТзОВ «УКРПОЛ», але все ж таким способом врятована від повного забуття. Ця повість — перший в українській літературі опис космічного польоту, — так вважає американський вчений Волтер Смирнів у «Jour nal of Ukrainian Studies» (2002, № 1–2). У Косові мешкає у батьківському будинку дочка М.Капія Святослава.

Країна блакитних орхідей — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Країна блакитних орхідей», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Атлян, Атлян! — відозвався біля мене Картіяс потакуючи головою а його лице набрало якоїсь сумовитої закраски.

І мовчки простягнув він руку до ґльобу й вказуючи на Атлянтиду, вказав відтак на себе й на своїх товаришів, даючи тим знак, що він і всі вони походять з Атлянтиди…

Це було щось так неймовірного, що я мимохіть глянув недовірчиво на него й ще раз на обриси Атлянтиди, що видніли на ґльобі. Та в його очах було стільки правди, окривалася в них якась така безмежня туга за чимсь давно вже втраченим, що я мусів повірити.

Я мовчки повернувся в сторону стола й підійшовши до царя Кронея мовчки спинився перед ним й його стариками.

В той момент виринуло в моїх думках все те, що знав колись про Атлянтиду. Всі докази її істнування, жахлива картина її катастрофи, все те, що для людства полишилося по її мешканцях, промайнуло у моїх думках.

Тепер я знав, куди ми попали і кого маємо перед собою.

Були це потомки Атлянтів, яких доля перед віками вигнала з їх рідної землі і які оце тут на тій чужій планеті коротають свій вік.

І зрозумів я в тій хвилині цей скриваний їх біль та невгамовану тугу за втраченою батьківщиною, що малювалися в їхніх лицях та поглядах, цей невгамований біль, яким душа болить та не находить ліку на його.

Здається такою мусіли бути туга й біль перших людей, коли то янгол проганяв їх за ворота раю… І мимохіть тиснулись мені на уста слова із Мільтонової поеми про втрачений рай…

Я звернувся до моїх приятелів і розказав їм про те все, а вони притакнули мені спираючись на своїх спостереженнях. Всі ми підійшли ще раз до ґльобу й знаками дали пізнати нашим господарям, що знаємо тайну їх походження й про те, що ми чували про драму, яка колись, перед віками знайшла свій кінець у хвилях океану.

Сумовито хитнув Кроней головою, сумовито гляділи на нас очі стариків.

І зрозуміли ми в цій хвилині, що є щось для людського роду спільного, що огортає всі раси й племена, всі епохи минулі й будучі звязуєзсобою що віки цілі тріває вже й трівати-ме поки битимуться людські серця в грудях — а цим є любов до батьківщини!.. Це та безсмертна іскорка, що її вложив Творець у людську душу і того червоношкірого Могікана, що умирав з останнім поглядом на свій степ широкий і того ледви чоловікоподібного Папуа із нетрів Тасманії і того блакитньокровного льорда з імлистого Девоншайру, що його сплін гонить по цілому світі…

Любов до батьківщини, любов до свого, до рідного….

І такими близькими, такими рідними видались нам ці нащадки Атлянтів, такими зрозумілими стали для нас і їхня сумовитісь і цей спокій їхнього города…

Стояли ми так мовчки й дивились одні на одних.

Та цар Кроней перервав цю мовчанку.

Махнув рукою, немовби говорив: ну що там, минулося,

— не вернеться» — і почав говорити щось до цього старика, що виїздив по нас і був першим нашим поводатором. Той кивнув потакуючо головою і вийшов. Вернувши по хвилині запрохав нас всіх йти за собою. Ми перейшли в сусідню кімнату, де стояв заставлений стіл, як видко було із страв, до вечірної перекуски. Нас запрохали покріпитися і ми радо забралися до тієї вечері, бо добре були втомлені цілодневними переживаннями та й зголодніли добре. По вечері підійшов Ґрегем до Картіяса й почав давати йому знаки, що треба занятися нашим розбитим судном і спровадити його сюди. При помочі рисування та знаків вдалося йому вкінці, що цей зрозумів про що йде й знаками сказав, що завтра займеться тим.

А на дворі вечеріло.

Сонце схилялося за обрій, а від піраміди простелялася довга тінь, що падала на майдан і палату. Піраміда ця, як ми опісля дізналися, була святинею сонця, якого культ визнавали Атлянти, а найвисшим жрецем у ній був саме цар Кроней.

Видко було, що на наших лицях пробивалася втома, бо до нас підійшов наш ранішний провідник, один з цих стариків, що везли нас літаком, Фідей звався він, й дав нам знак, що поведе нас на спочинок. Ми розпрощалися з царем Кронеєм та його дорадниками і пішли знов коридором за Фідеєм.

Цей запровадив нас знов до тієї кімнати, де полишилися наші клунки, а там застали ми вже нашого знайомого дворецького з кількома слугами, які готовили для нас три лежанки із пушистих килимів та подушок. Привівши нас сюди, Фідей сказав щось до нас, мабуть бажав нам доброї ночі й склонившися нам, вийшов.

Кімната була освітлена якимсь лагідним світлом, що походило із невеличких куль, розміщених на стелі по середині кімнати, а яких ми передше й не запримітили. Приготовивши лежанки прислуга мовчки вийшла, полишився тільки дворецький, що, всміхаючись, станув мовчки біля порога, мов дожидався наших приказів.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Країна блакитних орхідей»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Країна блакитних орхідей» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Країна блакитних орхідей»

Обсуждение, отзывы о книге «Країна блакитних орхідей» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x