Юрий Смолич - Прекрасні катастрофи

3 сер О повісили трубки й сумно узялися писати заповіти, — два піші батальйони — це, здавалося їм, надто мало, щоб урятувати їх і вирвати з рук дикого гірського племені…

“Дике гірське плем’я” тим часом майже цілком зібралося на головному плацу перед Сольготелем. 3 сер О позапинали вікна ковдрами й боялися навіть визирнути туди. До них досягав тільки стриманий гомін сполошеного натовпу. Цей гомін видавався їм за лиховісні, зухвалі бойові вигуки одчайдушних дикунів і, хто знає, може, навіть канібалів… 3 сер О забули, звісно, що геліопольці майже вегетаріанці, і зовсім не знали про те, що на цілий Геліополь усієї зброї є чотири заржавілі мушкети, якими тут, за звичаєм, салютували в найбільше річне свято — в Свято врожаю.

Дике гірське плем’я шумувало, отже, на головному плацу перед Сольготелем. Півтори чи дві тисячі мешканців збіглися сюди, сполошені канонадою та непевними чутками. Конфлікт їхнього патрона і старшини Нен-Сагора з приїжджими англійцями вже також був широко відомий. Ніхто не сумнівався, що це саме вони, ці три капосні англійські начальники, накликали на Геліополь англійське військо, і, правду сказати, не одне засмагле обличчя, незважаючи на миролюбство своєї сонячної конституції, з ненавистю й загрозою оберталося до запнутих ковдрою вікон Сольготелю. 3 сер О, безперечно, мали деяку підставу писати свої заповіти.

Дозорці дикого племені приїхали з Нурійського перевалу й сповістили, що королівське військо вже вийшло з ущелини й підходить до перевалу. Натовп похмуро прийняв це сповіщення і почав ладнатися до зустрічі.

Два десятки найстаріших, залишивши натовп біля готелю, на чолі з Нен-Сагором рушили головним шляхом назустріч військові. Вони мали, за дідівським середньовічним звичаєм, подати начальникові війська ключ від брами міста. Брами цієї, правда, не існувало з півстоліття, але півметровий, добре заіржавілий ключ, як стара регалія спеціально для аналогічних випадків переховувався у швейцарській Сольготелю поруч з іншими, звичайними ключами.

Попереду дідів йшло з півста наймолодших дівчат, що, теж за середньовічними звичаями, мало символізувати цілковиту лояльність, прихильність, а коли що — то й покору місцевого населення. Дівчата, проте, як і всі інші жінки, хутенько позапиналися в довгі одежі: іти назустріч англійцям у звичайному геліопольському туалеті, тобто голими, було рисковано.

За дівчатами й дідами поволі посувався і цілий геліопольський натовп…

Не дійшла ця мирна процесія й повороту з головного шляху до Спектрарія, як на верховині раптом блиснула зброя і амуніція військового загону губернатора Імлійса…

До Геліополя, отже, вступило два піші батальйони, взвод кіннотників і дві польові гармати. В небі до того ж ширяв розвідувальний літак. Крім того, їхав ще неодмінний автомобіль із знайомим уже геліопольцям поліцейським агентом. За автомобілем турчало десятків зо два’ поліцейських мотоциклів.

Позаду військових колон, позаду гармат і позаду автомобіля їхала ще одна машина — блискучий новенький “ролс-ройс”, що особливо вигравав поруч із старою калошею поліцейського “доджа”. Це було авто пенджабського губернатора, сера Едвара Імлійса.

Військова валка спинилася. Полковник Дубл скочив з свого арабського жеребця і взяв з рук Нен-Сагора півметрового ключа від уявної брами Геліополя й передав його серові Едварові Імлійсові.

В цей же час ковдри на вікнах покоїв 3 сер О впали, вікна широко розчинилися, й звідтіля визирнули радісні обличчя трьох членів королівської ревізійної комісії. Вони махали своїми, допіру написаними, але вже непотрібними заповітами.

— God save Britannia! [53] Боже, храни Британію! (один з британських гімнів). — гукали вони.

Сер Едвар, не сходячи з авто, неуважно вислухав традиційну привітальну промову старшинства і недбайливо відповів на привітальний хор наймолодших дівчат. Потому він звернувся до Нен-Сагора.

— Хазяїне, — сказав він, додержуючи місцевого звичаю в зворотах, — після того, як я відвідаю трьох англійських джентльменів, що, перебувають тут, у вашому маєтку, я матиму розмову з вами. Попрошу вас чекати на мене тут і нікуди далеко не йти.

Нен-Сагор подарував серові Едварові його неввічливий тон і поштиво схилився.

— До послуг панові губернаторові,— Є відказав він, — ви знайдете мене в приймальні нашого готелю, я чекатиму там на вас, сер.

Сер Едвар з полковником Дублом та поліцейським комісаром зійшли нагору до сера Овена Прайса та його двох компаньйонів.