Дмитро Біленкін - Космічний бог

Ні, не тоді. Компанія зволікатиме з повідомленням у надії, що тривога марна. Адже на карту поставлені престиж, прибутки: як це так, у нас — і раптом аварія! Світ дізнається про таємниче зникнення «Антіноя» з величезним запізненням. Ось тоді до гаданого місця загибелі попрямують розвідники. Та буде пізно.

Але й тоді тривожна звістка не змахне з екранів телевізорів усміхнені личка. Про зникнення корабля буде сказано в найкращих традиціях казенного оптимізму. Відразу після передачі вродливі дівчата заспівають гарну пісеньку. Для заспокоєння. Панове глядачі, не хвилюйтеся, у світі як і раніше все чудово, відженіть погані думки, оптимізм продовжує життя, заходів ужито, нічого подібного надалі не повториться, катастрофа вас не стосується, не ви загинули, не ваші родичі: звісно, аварія — це жахливо, але пригадайте, скільки радісного в навколишньому житті…

Й нікому в голову не прийде думка про лихий намір. Пірати? В космосі? Ха-ха, не смішіть…

Ось іще на що розраховують бандити.

Порятунок із Землі не прийде.

Й тут Полинов почув брязкіт ключа. Він поспішно прикрутив воду, мигцем поглянув на себе в дзеркалі — нічого, можна.

Гюїсманса він устиг зустріти на порозі різким, мов удар, питанням:

— Заздрите лаврам Флінта?

Гюїсманс поморщився від гучного голосу й щільно причинив за собою двері. Мить вони розглядали один одного.

— Радий, що до вас повернулося почуття гумору, — нарешті сказав Гюїсманс, сідаючи на край ліжка.

— Просто я пригадав, що пірати кінчали життя на реї. Шкода, космічний корабель не обладнаний цією корисною снастю.

— Не всі, любий Полинов, не всі. — Гюїсманс похитав головою. — Деякі ставали губернаторами.

— Зараз не сімнадцяте століття.

— Еге ж, масштаби тепер інші. А сутність людини все та сама, на жаль. Але вас начебто не хвилює ваша доля?

— Чи не хочете ви, бува, дати мені відпущення гріхів? Не прийму, врахуйте.

Гюїсманс покірливо зітхнув.

— Ну навіщо ця бравада? Знаю, що загроза смерті для вас не в новину. Але погодьтеся, прийняти смерть із рук вашого головатого друга, якому ви незграбно зламали щелепу, не надто приємно.

«Обережно, — подумав Полинов, — не гарячкуй».

— Ви забули, Гюїсмансе, що я можу піти з ваших лап, коли захочу. Зупинити дихання не так уже й важко.

Гюїсманс задумався, приплющивши зморшкуваті повіки.

— Ми серйозні люди, — він випростався. — Пропоную вам діловий, взаємовигідний контракт.

— Спочатку дайте відповідь на мої питання.

— Я не дріб’язковий. Питайте.

— По-перше: що буде з пасажирами? По-друге: куди ми летимо? По-третє: ваша мета?

Гюїсманс дістав сигару, не поспішаючи закурив («Геть як Головатий», - промайнула думка), випустив відразу штук зо п’ять кілець і пронизав їх цівкою диму.

— Дивовижно, — сказав він. — Дивовижно, як шляхетні почуття заважають людям жити. Вам не здається, що добро не може перемогти зло, тому що його способи боротьби безсилі, а боротися зі злом зброєю зла означає перетворити саме добро на зло? І що тому добро свідомо приречене на поразку? Подумайте. Пригадайте історію, вона підтверджує мій висновок.

— Це не відповідь.

— Відповідь розчарує вас. Хто ми? Ви вже сказали: пірати. Навіщо нам усе це потрібно? Друга відповідь випливає з першої. Що буде з пасажирами? Все залежить від їхньої розсудливості, можете переконатися в цьому на власному досвіді. Куди ми летимо? В пояс астероїдів.

— Навіщо?

— Не розчаровуйте мене у ваших аналітичних здібностях. Ви ж психолог.

Полинов вилаявся про себе.

— Добре, то що вам від мене потрібно?

Він устав із виглядом господаря, котрий дає гостеві зрозуміти, що його подальше перебування небажане.

— Гордині у вас багато, Полинов, гордині. — Гюїсманс скрушно зітхнув, милуючись, як поволі розпливаються в повітрі кільця диму. — Ви з дитинства переконані, що істина з вами.

— Так, переконаний і пишаюся цим! — із викликом сказав Полинов.

Гюїсманс злісно розсміявся.

— Зайвий раз переконуюся, як мав рацію ваш учитель Енгельс, коли писав, що будь-який прогрес є одночасно регресом.

«До чого ця лисиця хилить? — дивувався Полинов. — Що означають ці напутливі розмови?»

— В нас іще буде час пофілософствувати, — немов відповідаючи на його думки, сказав Гюїсманс. — Якщо ви приймете мою пропозицію, звісно. Ми нещодавно позбулися лікаря, а його помічник — йолоп. Ви були лікарем багато років. Ось і все.

— Та-ак… Ви пропонуєте мені участь у ваших брудних справах?