Олег Авраменко: Жменя вічності

— Сер, — нарешті запитав я, — чому ви все-таки очолили уряд? Адже ви самі казали, що катеґорично проти зміцнення імператорської влади.

— Тепер це не має значення. Імператорської влади однаково вже не буде.

— Ви хочете проголосити Республіку?

— Ні, капітане. Усе набагато простіше й водночас сумніше. Монархії на Магаварші не буде, оскільки не буде самої Магаварші. Я збагнув це відразу, коли довідався, що наша планета не єдина мета ґаллійців. Тому й погодився очолити уряд.

— Перепрошую, сер? — розгублено мовив я. — Як це не буде Магаварші?

— Дуже просто: нам не вдасться її втримати. Це було зрозуміло від самого початку. Тож я не помилявся, кажучи вам про вісім, а не дев’ять людських планет.

— Але… чому?

— Ви ж військовий, капітане, самі здогадайтеся. Пам’ятаєте, ви говорили мені, що чудово знаєте, скільки зірок знаходиться в радіусі світлового року від Магаварші?

— Авжеж, — машинально відповів я, а усвідомивши, що з цього випливає, мало не спіткнувся на рівному місці. — Так он воно що!

— У тім-то й річ, — підтвердив імператор. — Магаварша розташована занадто близько до центру Ґалактики, де щільність зірок дуже велика. Заблокувавши дром-зону в нашій системі, ми аж ніяк не вбережемо себе від загрози вторгнення. Ворог, не докладаючи надмірних зусиль, збере великий флот в околицях однієї з найближчих зірок і атакуватиме нас звідти. Кілька світлових місяців — це не кілька світлових років. От, скажімо, Зоря Ролана, найближча сусідка Дельти Октанта, розташована на відстані півтора парсека від Терри-Ґаллії. Це приблизно п’ять-шість років польоту для швидкісних корветів та легких крейсерів, десять років — для кораблів середнього класу і понад п’ятнадцять — для надважких лінкорів та бойових станцій. Ви не станете заперечувати, що за такої тривалості польоту говорити про масовану атаку просто нереально. У нашому ж реґіоні зовсім інша ситуація.

— Тепер ясно, — кивнув я. — Правда, можна заблокувати дром-зони всіх найближчих зірок… Хоча ні, їх забагато. Це буде марнотратством.

— А до того ж небезпечним марнотратством. Як я розумію, ретельно вивчивши структуру заблокованої дром-зони, можна розгадати механізм дії цього блокування.

Ми вже проминули Круглу площу і тепер прямували до Тріумфальної арки, що бовваніла ген попереду. Над нами кружляв флаєр нещодавно відновленої і ще нечисленної Федеральної Поліції Землі.

— Отже, — промовив я, — Магаваршу від початку вважали своєрідним донором, джерелом людських ресурсів для інших планет?

— Саме так, капітане. Це не дуже приємно, але з цим треба змиритися. Протягом одного чи двох років усе населення Магаварші буде евакуйоване, після чого флот Терри-Ґаллії розблокує дром-зону й залишить систему. Ну, зрозуміло, ми заберемо із собою все, що тільки зможемо забрати. А що залишиться… те вже належатиме нашим нащадкам. Рано чи пізно людство відновить свою колишню могутність і повернеться на всі планети, яке воно мусило покинути.

— Ми переселимося на Землю?

— Не всі. У відродженні Землі мають взяти участь усі людські планети — певна річ, кожна в міру своїх можливостей. А у зв’язку з загибеллю Країни Хань основне навантаження припаде на Магаваршу та Терру-Ґаллію. Точні квоти будуть предметом обговорення на Асамблеї. Гадаю, наша складатиме близько мільярда, а ґаллійців, як ви й припускали, від чотирьохсот до п’ятисот мільйонів. Інші наші співвітчизники будуть розподілені по інших планетах. Однак усі триста п’ятдесят мільйонів мешканців Полуденних, це вже точно вирішено, переселяться на Землю, в Північну Америку, де, власне, знаходяться їхні історичні корені. Отож можете вважати, що ваше бажання стати громадянином Землі задоволене.

— Ну а ви?

Падма скоса глянув на мене:

— Кого ви маєте на увазі: мене особисто чи всю імператорську родину?

— А хіба є якась різниця?

— Є, і дуже істотна. Вся моя рідня перебереться на Землю, а Саті стане конституційним монархом Королівства Індія. Я ж залишуся на Магаварші.

— Як так?

Імператор зупинився, повернувся до мене й пильно подивився мені в очі.

— Бо в мене немає іншого виходу, капітане Матусевич. Особисто я, хоч як би не було мені боляче розставатися з рідною планетою, все-таки волів би оселитися на Землі. На жаль, це неможливо. На Магаварші знайдеться чимало старих, які не захочуть нікуди їхати, а силувати їх ніхто не стане. Гадаю, таких буде до ста тисяч. Від голоду вони не помруть: залишкових ресурсів економіки п’ятимільярдної планети вистачить, щоб прогодувати сотню тисяч людей протягом кількох десятиліть. Але я не зможу кинути їх напризволяще. Я їхній імператор і мушу зоставатися з ними до кінця. Як капітан останнім залишає свій корабель, так і я маю стати останньою людиною, що залишить Магаваршу.