Олег Авраменко - Зруйновані зорі

— Однак тобі слід бути обережним, — вагомо додала я, для більшої переконливості перейшовши на анґлійську. Так мені було легше висловлювати свої думки, а Олег, як я вже знала, непогано володів цією мовою. — Надія Петрівна цілком може повідомити про твої висловлювання в царську охранку… тобто у Государеву Таємну Службу. А як там знайдеться завзятий служака, якому зараз нічого робити, і від нудьги він вирішить зайнятися тобою? У результаті ти поставиш під удар не тільки самого себе, а й своїх товаришів.

Олег миттєво напружився.

— Про що ти, Рейчел?

— Ти чудово розумієш, про що. Про твою… гм… секретну діяльність.

Він довго мовчав, дивлячись на мене широко розплющеними очима, в яких застиг переляк. Нарешті хрипко мовив:

— Як… як ти дізналася?

— Я цього не знала, — спокійно відповіла я. — Просто запідозрила й вирішила взяти тебе на понт. А щойно ти сам себе виказав.

Олег одним махом поглинув вміст свого стаканчика. Дивлячись, як енерґійно він жує холодне морозиво, мені звело щелепи. А він негайно взявся за другу порцію.

— Послухай… е-е… а чому ти мене запідозрила? Я в чомусь припустився помилки? Не так поводився?

— Та ні. По-моєму, все нормально. Просто ти відразу, ще з першого дня нагадав мені одного хлопця, з яким я вчилася в школі на Аррані. Ніколи не помічала за ним нічого підозрілого і вважала його звичайнісіньким хлопчиськом, таким самим, як і всі інші, хіба розумнішим і серйознішим, ніж решта. Але одного разу Шон — так його звали — не прийшов до школи, а нам сказали, що він розбився на флаєрі. Пізніше стало відомо, що вся ця історія про аварію — суцільна брехня, сфабрикована нашою владою. Насправді Шона було вбито при спробі пробратися на альвійську військову базу й захопити корабель.

— Він був сам?

— Ні, звичайно. Їх було понад десяток — хлопців-школярів, які хотіли втекти з планети й приєднатися до військ людства, щоб боротися проти чужинців. Усі вони загинули. — Я зробила виразну паузу. — Якщо ти плануєш щось подібне, відмовся від цієї ідеї. Альви не дурні, вони надійно охороняють свої бази. Ти й сам накладеш головою, і своїх товаришів занапастиш.

Доївши морозиво, Олег підвівся з-за столика.

— Хочеш, я відвезу тебе додому?

— Не заперечую, — відповіла я. — Проте мешкаю далеченько. У передмісті, в Отраднинську.

— Ну то й що, — знизав він плечима. — Це ж, зрештою, не Сонцевськ. А витратити зайві півгодини мені не шкода.

— Годину, — виправила я. — Півгодини туди й стільки ж на зворотний шлях.

Олег трохи вимушено, але чарівно всміхнувся.

— „Туди“ не рахується. Час у твоєму товаристві я не ризикну назвати змарнованим.

Ми пройшли на стоянку й сіли у флаєр. Він запустив двигуна й підняв машину в повітря. Точніше, це зробив автопілот, оскільки Олег був ще неповнолітнім і мав обмежені права на керування флаєром, зокрема, не міг контролювати його вручну над густонаселеними районами або при високій інтенсивності руху.

Хвилин п’ять ми летіли мовчки, обмінюючись швидкими поглядами. Олегове обличчя все ще зберігало розгублений вираз, він раз у раз покусував губи й задумливо супився. Потім рвучко повернувся до мене й запитав:

— А чим саме я нагадав тобі того хлопця, Шона?

Я чекала цього питання, проте не відповіла одразу, а вдала, ніби вагаюся.

— Ну… важко сказати. На перший погляд ви з ним абсолютно різні — і зовні, і характером, і звичками. Але вже від самого початку, спостерігаючи за тобою, я не могла позбутися дивного відчуття дежа вю. І чимдалі воно посилювалось. Я дивилася на тебе, а бачила Шона. Наче він воскреснув і… Ні, Олеже, я не можу тобі пояснити. Це чистісінька інтуїція. Просто у вас із ним є щось спільне — воно помітне, але не піддається аналізу. Якийсь слабкий, майже незримий відбиток. Відбиток подвійного життя… Атож, мабуть, так.

— Шон був твоїм приятелем?

— Тільки не в тому значенні, в якому ти думаєш. Ми були просто добрими друзями.

— Ясно, — сказав Олег.

Після цього він завів мову про космічну війну з чужинцями. Я в основному слухала його міркування, а якщо і вставляла якісь репліки, то пильно стежила за собою, щоб не бовкнути чогось такого, про що мені, дівчині з контрольованої Чужими планети, знати не годилося. Коли ж Олег поцікавився моєю думкою, скільки ще Новоросії чекати на звільнення, я невизначено висловилася в тому сенсі, що в системі Хорса сконцентровано дуже багато альвійських військ, розбити які буде дуже складно. Мовляв, чотири роки тому вже намагалися, проте не змогли.