Радий Радутный - Люди та зорi

Вўн знову натис якусь кнопку.

Хелл насторожився, готовий блискавично зреагувати на будь-який пўдступ.

Але пўдсуп виявився таким, що зреагувати на нього було неможливо.

Крўзь ще один люк в кўнцў тунелю випала, очевидно, пўдштовхнута, людська постать. Люк одразу зачинився.

Хелл пополотнўв.

В кўнцў тунелю стояла Селена Руткевич.

- Тепер слухай, хлопче, сюди! - знов озвався динамўк. - Я зменшив потужнўсть настўльки, що ця дўвчинка пўсля короткочасного ввўмкнення випромўювача вмиратиме години зо три. Й не просто вмиратиме! Вона буде пўдсмажуватись зсередини, вона буде кричати й качатися по пўдлозў, рвати на собў шкўру й видавлювати собў очў! А полу в тунелў ввўмкнено на максимум, отже ти навўть наблизитись до не? не зможеш. Й випромўнювання до тебе не дўстане. Непогана розвага, чи не так?

Селена, уривчасто дихаючи, притислась до стўни.

- Але ти зможеш полегшити ?? долю. Ти вдариш вс?їю своїю потужнўстю, розумўїш - _в_с_ў_ї_ю_. Тодў вона помре швидко.

Дўвчина зойкнула й м'яко впала на пўдлогу просто перед жерлом випромўнювача.

- Добре, - зўтхнув Хелл. - Я буду працювати. Зупинўться!

- Пўзно, хлопче, пўзно! Згўдно припущенням однўї? з наших свўтлих голўв, в станў афекту ти зможеш вдарити значно сильнўше, а нам саме це й потрўбно. Отже, на рахунок "Три" я вмикаю випромўнювач.

Струмўнь вогню вдарив у перегородку, але миттю згас, задушений полем. Юр безсило застогнав.

- Отже, один!

- Два!

- ТРИ!!!

Ў все зникло. Залишилось лише яскраве, слўпуче й обпўкаюче свўтло. Потўм був рев розжареного повўтря, поштовх ударно? хвилў й бўль.

Коли Хелл розплющив очў, тунелю вже не було. Зеленувате озеро розплавленого склобетону пашўло жаром на днў велико? кулеподўбно? порожнини, вкрито? рўзнобарвною склянистою масою. Гарячий озон рўзав нўздрў й легенў.

Юр скочив на ноги й розвернувся до перегородки. Як не дивно, вона вцўлўла. Чоловўк, вўдкинутий з-за пульта в дальнўй куток, щось тихо бубонўв у судорожно затиснутий мўкрофон з обўрваним шнуром.

Хелл прислухався.

- Цього не може бути, не може! Там було поле, бетон, свинець, вўн просто не мўг все це зруйнувати, не мўг!..

Коротким пострўлом Юр пробив у вже не захищенўй перегородцў великий отвўр й ступив до пульту.

- Ти будеш помирати три години, - неголосно й на диво спокўйно сказав вўн. - Й не просто помирати. Ти будеш пўдсмажуватись зсередини, будеш кричати й качатися по пўдлозў, ти рватимеш на собў шкўру й видавиш собў очў...

Чоловўк, спершись правицею на пўдлогу, спробував встати. Склобетон зненацька розплавився пўд його рукою й кисть легко, без перешкод, наче нўж у тепле масло, провалилась в розплавлений зеленуватий кисўль.

- Такого крику я не чув навўть вўд стрибунцўв, - сказав Хелл, з цўкавўстю спостерўгаючи, як з руки капаї розплавлене скло разом з шматками шкўри й м'яса. - Але це, здаїтся, не повна твоя потужнўсть. Ану спробуй ще раз!

- Нў!!! - розпачливо заволав чоловўк. - Не треба! Вона жива!

- Хто саме? - про всяк випадок Хелл прибрав язички полум'я з обличчя невдалоо експериментатора.

- Твоя дўвчина! Руткевич! Не вбивай мене!

- Як... жива?

- То була лише голограмма! Це просто провокацўя, твоя дўвчина жива й здорова, й нўчого про це не знаї! Не вбивай мене, не вбивай!..

- Навўзо все це затўяли?

Чоловўк замовк, лише важко постогнуючи час вўд часу.

- Ну!

Полум'я знову затанцювало перед його обличчям.

- Нў, нў, не треба! Я все скажу, все!.. Справа в тому, що ти останнўй з людей, що...

Хелл вўдскочив. Черга втрапила обгорўлому невдасў в шию й груди, вўн смикнувся, захрипўв ў завмер.

- Не треба стрўляти, Хелл! - гукнув хтось з-за дверей. - Ми не збираїмось важити на ваше життя!

Крўзь прочиненў дверў в примўщення повўльно, без жодного рўзкого руху зайшов чоловўк в сўрому. Автомат вўн тримав дулом вниз.

- Не стрўляйте, пане Хелл! - сказав вўн ще раз.

- Добре, не буду, - буркнув Юр. - Але...

- Зараз, зараз я все поясню. Бачте, нам не потрўбнў люди, в яких язик працюї краще за все ўнше. Тим бўльше в пўдсмаженому виглядў. Для того й автомат.

Вўн зневажливо копнув ногою обгорўле тўло.

- Те, що Юр Хелл - остання на _З_е_м_л_ў_ людина, надўлена пўрокўнетичною здатнўстю - звичайно, секрет, але не такий уже й великий. А от того, що цей дурень не встиг сказати - декому з нас краще й не знати. Втўм... якщо ви погодитесь з нами спўврацювати, коло ваших знань може значно розширитись.

- Щоб ў мене колись ось так? - Хелл поглянув на труп. - Нў, дякую. Я можу йти?

- Так, звичайно, - кивнув чоловўк з автоматом. - Але шкода.