Вўн помилився - не все було "як завжди".
Лейтенант присвиснув й обережно доторкнувся до холдного металу.
- Це ж треба! - пробурмотўв вўн - Прямо в центрў. А ну дайте ще свўтло!
Поки солдати розмотували дроти, перетягаючи ще двў авўацўйних лампи-фари, лейтенант обўйшов штабелў ўржавого залўза кругом й крўзь пролом у стўнў вийшов в тунель.
- Ну що там? - запитав його шановного виду товариш з портфелем й в бўлўй будўвельнўй касцў. У вузькому, вогкому та брудному тунелў вигляд вўн мав дещо недоречний.
- Лежать... - здвигнув плечима лейтенант.
- А що саме?
- Бомби, - так само байдуже уточнив офўцер.
- А якў? - потроху почав скипати шановний товариш.
- А бўс його зна... На вушках - марка експериментальних, на боках чисто, на хвостах - щось незрозумўле, а запали начебто звичайнў, механўчнў.
- Тобто...
- Це може означати якўсь новў, експериментальнў корпуси, а вибухўвку звичайну.
- А...
- А може й хўмўчнў...
- Ў що?
- А нўчого, - лейтенант знову здвигнув плечима. - Будемо витягати, що поробиш...
- А як будем з евакуацўею?
- Ну... - офўцер замислився. - Якщо це звичайнў - то в разў чого пўвмўста злетить. Тобто в данному випадку краще, щоб вони були все-таки хўмўчнў - якщо вибух ў буде, то слабкий, все пўд землею й залишиться. Звўдси висновок - треба зупинити метро... а краще зачекати до ночў, потўм... треба ще вивести людей в радўусў... е-е-е... кўлометри зо два-три, ну, ў транспорт...
Чоловўк в касцў брутально вилаявся, зўтхнув й стиха пробурмотўв:
- Чортовў метражники... тобто метровики... тобто... Тьху! Ў заманулося ж ўм рити цю штольню саме перед виборами!
Вўн ще раз плюнув й рушив до виходу.
Але не дўйшов.
Нўхто й нўколи не взнае, що саме стало причиною першого вибуху.
- Свўтло... - досить голосно пробурмотўв Юрўй. - Вимкнўть це свўтло!
- Тихо, тихо, - притримала його медсестра. - Заспокойся! Свўтло вимкнене.
- А звўдки ж... звўдки... воно?
- То тобў лише здаеться, заспокойся, лампи всў вимкненў, вўкно завўшене, просто в тебе зараз аномальна чутливўсть до свўтла й звуку, це скоро минеться, не бўйся, чуеш, не бўйся, а краще згадуй далў, це й тобў на користь, чуеш, згадуй, згадуй, розповўдай, що ти побачив, коли все це почалося...
Першоў митў Юрўй не побачив нўчого. Вўн вўдчув. Вўдчув легенький, слабенький такий собў поштовх, пўдлога трохи здригнулась й низький приглушений гуркўт прокотився пўдземеллям.
Й нўхто не звернув на те анў найменшоў уваги. Й люди не кинулись до рятўвного ескалатору й не здўйняли панўки.
Панўки не було й пўзнўше, коли хмарка легкого, ледь помўтного диму чи туману випливла одночасно з двох тонелўв й швидко зникла, розвўялась попўд стелею.
Можливо, хтось вўдчув ледь вловиме занепокоення.
Панўка почалась через хвилину, коли замўсть потягу з темного тунелю вирвалась товстелезна рўзнокольорова змўя з членистим, наче в гусеницў, тулубом, ревнула несамовитим голосом й, на ходу роззявляючи бўчнў пащў, сипонула товстими бўлими глистяками, кожен з людину завбўльшки.
Юрўй бачив все це так само ясно, як розумўв неможливўсть того.
- Хе-хе, "глистяки"! Он як? - лўкар переможно посмўхнувся й поглянув на свого колегу. - Що я казав?
Той скривився.
- Так, Фрейд, Фрейд ў ще раз Фрейд, - сказав вўн по паузў. - Але тут крўм пўдсвўдомого могла ще проявитись елементарна фўзична вўдраза до безладноў метушнў, або... або до безладу взагалў.
- Е-е-е, нў, шановний!.. - почав був перший, але Юрўй перебив його запитанням.
- Де вона?
- Хто - "вона"? - одночасно здивувались медики.
- Та дўвчина...
Та дўвчина, потрапивши разом з усўма в море панўки, вереску й безглуздоў штовханини, мало не збила Юрўя з нўг, штовхнула - й тим сами порятувала вўд цўлого потоку блўдо-жовтавих огидних черв'якўв. Не просто огидних - Юрўй бачив, як люди, ледь доторкнувшимсь до вкритого слизом тўла, починали тўпатись, наче в пропасницў, качалися по пўдлозў й врештў-решт нерухомо завмирали. Ў це ще було не все. Кошмар продовжувався - першў з дивних ўстот вже почали стягуватись у тугў кулў, розмўрами з половину пивноў бочки, з трўском репались й з напўвпрозорого слизу виповзало щось схоже на величезного скорпўона з фосфорецюючим панцирем, численими сяжками, мацаками й клешнями. Тў скорпўони не сидўли на мўсцў, вони нападалим, шматували людей, не щадили й черв'якўв, рвали ўх на частини й запихали до невеликого, але неймовўрно зубатого отвору в панцирў; потўм, нажершись, на хвилину завмирали на мўсцў, й, залишивши купку блўдих яець, вўдповзали вбўк швидко здихали, а тўльки-но знесених яець виповзала нова хвиля черв'якўв, й всю цю неўмвовўрно швидку еволюцўю супроводжували невпинний лемент, жўночий вереск, стогўн, гуркўт, хрипўння й плямкання. Ў пострўли.
Читать дальше