Володимир Обручов - Плутонія

— Думаю, що так! На півночі Сибіру трапляються такі викопні льодовики. Це або величезна кучугура снігу, що випадково збереглася від зими, або частина льодової маси, яка відсунулася назад. Вона вкрилася поступово мулом і піском струмків, що стікали з льодовика, а тому й збереглася [16] Горб, очевидно, складався з викопного льоду, що зберігся завдяки вічній мерзлоті на невеликій глибині. Такі викопні льоди нерідко зустрічаються на півночі Сибіру, особливо поблизу берегів Льодовитого океану. .

Це відкриття Каштанова було надзвичайно цінне для партії, яка залишалася на місці; вона дістала під самим своїм житлом прекрасне сховище для харчів.

— Ми зробимо згодом справжні двері і велику камеру в глибині, — сказав Боровий.

— А крім того, викопаємо в другій частині горба другу печеру в льоду і триматимемо там собак, коли стане дуже жарко, щоб вони не показилися, — додав Іголкін.

Розвантаживши нарти, всі почали допомагати Каштанову і Громеко влаштовувати приміщення, достатнє для зберігання всіх привезених частин мамонта і решток туші носорога. Коли його закінчили і наповнили, хід заклали крижинами й загородили лижами та нартами, щоб собаки не добралися до провізії.

Другого ранку почали готуватися до від’їзду. Розсортували весь багаж. Консерви, спирт, юколу поклали в льодовник, навантажили нарти човнами та спорядженням, потрібним для подорожі в глиб Плутонії. Пообідали востаннє разом і рушили до річки Макшеєва, попрощавшись з Боровим, який залишився вартувати юрту і склад. Іголкін з нартами мав повернутися надвечір назад. В плавання вирішили взяти одну собаку як вартового; вибрали Генерала, його остригли, щоб менше терпів від спеки, і пухнатий пес набрав такого кумедного вигляду, що ніхто не міг утриматися від сміху. На голові в нього залишили чуб, на верхній частині ніг — бахрому і на кінчику хвоста — китичку. Макшеєв, який стриг його, сказав, що ці прикраси залишаються для того, щоб собака своїм дивним виглядом лякав хижаків, з якими доведеться зустрічатися.

Досягши берега річки, що була до шести метрів завширшки і від одного до двох метрів завглибшки, спустили човни на воду і сіли в кожен по двоє: один — на рулі, другий — на веслах. Генерал зайняв місце на носі переднього човна, де сиділи Макшеєв і Громеко. Кумедна морда Генерала з великими піднятими вухами і чубом між ними манячили над бортом.

Іголкін стояв на березі, доки обидва човни, швидко пливучи за водою, не зникли в далечині. На юрті, що ледве була помітна на горизонті, Боровий підняв білий прапор. Експедиція, яка дружно зносила всі труднощі, поділилася, і чотири її учасники попливли в глиб таємничої країни. Чи повернуться вони назад, і якщо повернуться, то коли, чи всі і як?

Швидко пливли обидва човни вниз темною водою, що поспішала з легкими сплесками на південь, між низькими берегами, з яких звисали кущики полярної верби, вкритої свіжими листочками. По берегах в обидві сторони розгорталася та ж рівна тундра з приземкуватими чагарниками і так само дув ходовий вітер, що його мандрівники тепер правильно визначили як північний. Він линув з льодів холодного отвору, з зовнішньої поверхні планети, в її внутрішню, теплу порожнину. Як і раніше, клубочився туман, то заступаючи, то відкриваючи червонувате світило, що стояло нерухомо в зеніті. Температура досягала +12°, і туман коли-не-коли переходив у дрібний дощик, який, проте, швидко переставав.

Човни пливли з швидкістю близько восьми кілометрів за годину. Ті, що сиділи на рулі, провадили знімання, відмічаючи напрям усіх заворотів річки. Пропливши двадцять п’ять кілометрів, зупинилися на ночівлю.

Невелика екскурсія по берегу показала, що в тундрі кущі стали вищими; подекуди до них домішувалась низькоросла модрина, утворюючи разом з вербою і березою невеликі, але дуже густі гайки. Серед кущів були протоптані вузькі стежки, що вели до берега річки; ними, очевидно, ходили різні тварини на водопій.

Ніч провели вперше в наметі і без спальних мішків.

— Це вічне світло, — сказав Макшеєв, лягаючи спати, — геть чисто порушує наші звички і уявлення. Кажеш: ранок, полудень, вечір, дивлячись на свій годинник, а сонце весь час стоїть у зеніті і гріє однаково, ніби глузуючи з нашої термінології.

Ніч, або час відпочинку, минула спокійно.

За другий день пропливли півсотні кілометрів і зупинилися рано, щоб зробити тривалішу екскурсію в сторону від річки. Береги її були вкриті вже більш високими кущами і окремими деревами, що утворювали зелені стіни, які зовсім обмежували кругозір мандрівників.