Володимир Обручов - Плутонія

— Олені, налякані пострілом, помчали повз гайок, побачили тигра, що ще тріпотів, і круто повернули від нього прямо на мене. Я ледве встиг відскочити набік. Це були чудові тварини — один старий самець з величезними рогами, кілька корів і телят.

— Спершу я хотів оббілувати тигра сам, але, оглянувши його, переконався, що він належить до якоїсь незвичайної породи, яка напевне, теж вимерла там, нагорі. Тому я подумав, що краще викликати зоолога. Хотів було йти сам, але побоявся, що який-небудь хижак побачить труп і попсує шкуру. Ось чому я догадався послати Генерала, який прекрасно виконав доручення. І добре, що не пішов з галявини, бо незабаром почулося завивання вовка — одного, другого, і поступово на галявині зібрався цілий десяток. Бачачи мене біля мертвого звіра, вони спершу боялися наблизитись, але потім так знахабніли, що я змушений був витратити на них пару зарядів.

Звір, забитий Макшеєвим, мав біло-жовту шерсть з темно-бурою смугою вздовж спини і кількома смугами того ж кольору на боках, які робили його з виду схожим на тигра; але форма голови і тіла, куций хвіст і будова лап примусили зоолога вигукнути:

— Це не тигр, а якийсь ведмідь!

Макшеєв був трохи розчарований, але, оглянувши звіра уважніше, мусив згодитися, що тільки бурі смуги робили його схожим з найлютішим представником котячої родини, а всі інші ознаки вказували на ведмедя.

— Очевидно, це печерний ведмідь, сучасник мамонта, що досі відомий тільки з частин кістяка, — пояснив Папочкін. — Це далеко цікавіше від простого тигра.

Після обміру з звіра зняли шкуру, череп і задню ногу і забрали з собою.

Вечеря цього дня була вишукана: суп із гуски з дикою цибулею, шашлик з оленятини та шматочки ведмежатини. Проте останні, через різкий запах, не всім сподобалися.

Цього дня туман був уже не такий густий, і Плутон світив через тонкий серпанок пари, тільки зрідка зовсім ховаючись; температура трималася +13, вітер був трохи слабіший.

— Я гадаю, — сказав Громеко, — що через день-два туману не буде, і ми побачимо, нарешті, колір неба Плутонії.

Час відпочинку порушувався тільки далеким завиванням вовків, які, мабуть, ласували на галявині трупами оленів, ведмедя та своїх товаришів. На далекі звуки навіть Генерал не зважав, лежачи біля входу в намет, де димокур захищав його від уїдливих комах.

Потім попливли далі. Річка стала ширша і глибша; дуже навантажені човни вже не рискували зачепити кормою за берег або ткнутися в нього носом на крутих поворотах русла.

Береги були вкриті суцільною стіною різноманітних чагарників, що досягали вже чотирьох метрів висоти: кілька порід лози, верба, черемха, глід, шипшина щільно спліталися одно з одним, а над ними подекуди підносилися верховіття білих беріз і модрин. Термометр показував +14°, туман тільки зрідка застилав усе небо, а здебільшого плив на чималій висоті, наче великі, але рідкі й безформні хмари, крізь які дуже просвічував червонуватий Плутон.

— Туман, мабуть, скоро закінчиться, — сказав Макшеєв, що взявся провадити метеорологічні спостереження. — Але чи закінчаться ці зелені стіни, крім яких з човна не бачимо нічогісінько?

— Коли б ми брели з великою ношею лісовою хащею, то бачили б, може, й не більше, а швидкість пересування була б незрівнянно менша! — зауважив Громеко, якого, як ботаніка; щораз більше цікавили ці зелені стіни.

Ставши на обід на маленькому чистому майданчику, Каштанов і Громеко пішли в коротку екскурсію в ліс, Папочкін заходився ловити рибу, а Макшеєв поліз на дерево, яке трохи підносилося над іншими. Повернувшись, він сказав зоологові:

— Незабаром місцевість зміниться. Здалека видно плоскі висоти з великими безлісними галявинами, і наша річка тече прямо до них.

— А поблизу що видно?

— Поблизу тільки суцільний ліс навкруги, море зелені без галявин.

— Наші товариші, очевидно незабаром повернуться, якщо скрізь така гущина.

Через годину екскурсанти повернулися майже ні з чим; вони йшли весь час стежкою між зеленими стінами, набрали трохи рослин, бачили дрібних пташок, чули різне шарудіння в гущині, але на галявини не натрапили. Зоолог, який залишився біля річки, був більш щасливий: на вудку попало кілька великих риб, схожих на сибірського моксуна, і велика зелена жаба, що мала тридцять сантиметрів у довжину.

Відпочивши, попливли далі. Години через дві на правому березі річки побачили досить високий горб, далі другий, третій; але вони були ще вкриті суцільним лісом, що складався вже з дерев помірного пояса: липи, клена, в’яза, бука, ясена, дуба; в долинах між горбами темніли ялини і смереки. Віти дерев, обплетені плющем, хмелем, диким виноградом, берізкою, подекуди звисали над водою. В зеленій гущині щебетали й співали птахи; інколи помічали білок і бурундуків [18] Бурундук - звірок із загону гризунів, схожий на білку, відрізняється від неї меншою величиною і світлішою жовтою шерстю з поздовжніми чорними смугами по боках, а також не таким густим хвостом. Живе в лісах Сибіру, в норах під корінням дерев, і тому його ще називають земляною білкою. , що стрибали з гілки на гілку.