Володимир Обручов - Плутонія

— Стріляти, чи що? — запитав зоолог тремтячим від хвилювання голосом.

— Навіщо? Запас м’яса в нас тепер достатній, а мамонта ми вже вивчили в тундрі. Стрілятимемо тільки тоді, якщо вони кинуться на нас.

Тимчасом тварини стояли на місці, помахуючи хоботами, і ніби радилися один з одним. Їх було шестеро, в тому числі два підлітки з невеликими бивнями і трохи коротшою шерстю. Вони скоро заспокоїлися і почали гратися один з одним та пустувати навколо старих, які час від часу тривожно ревли. Нарешті старий самець повернув управо, і все стадо пішло за ним уздовж узлісся галявини, на якій залишилося ще тільки два носороги.

— Хто ж налякав мирних травоїдів? — запитав Каштанов. — Часом чи не печерний ведмідь?

— Або яка-небудь ще страшніша викопна тварина з вашого палеонтологічного звіринця?

— Хтозна! Але нам, я думаю, краще не йти в, той кінець галявини, бо звір може кинутися на нас так несподівано з хащі, що ми не встигнемо навіть вистрелити.

— Ну, тоді займемося оленями, їх треба обміряти, оббілувати і тягти до човнів.

Олені, застрелені мисливцями, належали до велетенського виду, що зник на поверхні землі, де він теж був сучасником мамонта, первісного бика, печерного ведмедя.

Знявши обидві шкури, мисливці відрубали задні ноги меншого оленя і рушили, важко навантажені, до річки, маючи намір ще раз повернутися за м’ясом, якщо їх товариші будуть менш щасливі і якщо невідомий хижак, що бродив, мабуть, поблизу галявини, залишить їм ще що-небудь.

На місці стоянки вони застали Громеко, який нетерпляче чекав на них. Він обійшов навкруги стоянки, набрав рослин, оскуб і поставив варитися на вечерю гуску, застрелену вранці. Раптом прибіг Генерал, один, без супутника. На шиї собаки була прив’язана мотузком записочка, надіслана Макшеєвим, який писав: « Я застрелив великого хижака, якого не здужаю притягти до намету. Треба, щоб Семен Семенович прийшов до мене оглянути здобич на місці. Генерал знає шлях, а на всякий випадок додаю свій маршрут ».

На звороті був накреслений олівцем шлях, пройдений мисливцем, з позначенням напряму і віддалі в кроках.

Відпочивши трохи, Папочкін і Громеко пішли шукати Макшеєва. Генерал вів їх добре, але на розгалуженнях стежки часто зупинявся, вагаючись, і тоді виручала записка, на якій всі перехрестки були позначені. Мисливці йшли швидко протягом півгодини і вже були недалеко від місця, де перебував їх товариш, коли звідти пролунали один за одним два постріли. Генерал з гавкотом кинувся вперед, мисливці поспішили за ним, побоюючись, що Макшеєву загрожує небезпека.

Незабаром вони дісталися великої галявини, серед якої підносилась група кущів і дерев. Біля неї вони помітили жовтувату масу, над якою видно було голову Макшеєва; спереду ж на галявині бігало більше десятка червоно-бурих звірів, у яких неважко було розпізнати вовків.

Генерал зупинився на краю галявини, не наважуючись напасти при таких явно нерівних силах.

Помітивши мисливців, які вийшли на галявину, вовки почали відходити набік, а Макшеєв крикнув:

— Пошліть їм пару зарядів картечі, якщо у вас двостволка, мені шкода витрачати розривні кулі.

Громеко поспішно зарядив картеччю свою двостволку і двічі підряд вистрелив у зграю. Вовки побігли до кущів, переслідувані Генералом, який по дорозі докінчив одного з тих, що впали. Мисливці підійшли до Макшеєва і почули таку розповідь:

— Діставшись цієї галявини, я зупинився на узліссі, бо собака почав гарчати щ здригатися. На галявині я помітив за цим гайком кілька оленів, що паслися, і вирішив пополювати на них, бо подібних звірів ми ще не добували. Я почав підкрадатися кущами понад узліссям і раптом, зрівнявшись з гайком, помітив великого жовтого звіра, який теж підстерігав оленів, — він підкрадався до них з-за гайочка… Я подумав, що ця дичина ще цікавіша від оленів, і почав уже стежити за нею, сховавшись у кущах всього за сотню кроків. Жовтий звір, захоплений висліджуванням оленів, не помічав мене або ж просто не зважав на двоногу істоту, що вперше навернулася йому на очі. Підкравшись до самого гайка, він підвівся на весь зріст, хижо виглядаючи собі жертву через кущі, що відокремлювали його від оленів, які мирно паслися і нічого не підозрівали. Тепер я побачив на світлих боках хижака темні смуги і впізнав у ньому великого тигра. Він стояв до мене лівим боком у чудовій позі, і я поспішив вистрелити в нього розривною кулею, яка поклала його на місці.