Володимир Обручов - Плутонія

— На північному схилі Руського хребта і на його гребені ми бачили базальти і базальтові лави, — нагадав Папочкін. — Деякі вказівки на вулканічну природу цієї западини ми маємо.

— Кратери згаслих вулканів, заповнені до країв снігом і льодом, відомі на Алясці, — додав Макшеєв.

Увечері цього дня і ртутний барометр відмовився служити: його трубка вщерть заповнилася ртуттю. Довелося дістати гіпсотермометр [10] Гіпсотермометр складається з посудини для кип’ятіння води з довгою трубкою на кришці, в яку вставляють термометр, щоб визначити точку кипіння води в виділюваній нею парі. і відзначити тиск повітря за температурою кипіння води. Він відповідав глибині восьмисот сорока метрів нижче рівня океану.

Всі помітили, що ввечері стало трохи темніше. Проміння північного сонця, очевидно, не проникало безпосередньо в цю глибоку западину. Мандрівники були здивовані ще більше, коли довідалися, що компас цього дня теж відмовився служити; його стрілка крутилася, тремтіла і не могла заспокоїтися і показати положення півночі. Доводилось керуватися напрямом вітру та загальним схилом рівнини, щоб, як і раніше, їхати на північ. Неспокій компаса Каштанов теж приписав вулканічній природі западини, бо відомо, що великі маси базальту впливають на магнітну стрілку.

Але другого дня мандрівники за кілька кілометрів від місця ночівлі натрапили на несподівану перешкоду: снігова рівнина вперлася в пасмо льодових скель, що тягнулися в обидві сторони впоперек шляху, скільки можна було окинути оком. Скелі подекуди підносилися стрімко на десять-п’ятнадцять метрів, подекуди ж являли хаос великих і дрібних крижин, нагромаджених одна на одну. Здиратися на ці купи і без вантажених нарт було важко. Довелося зупинитися для розвідки. Макшеєв і Боровий здерлися на найвищу купу і переконалися, що попереду, наскільки сягає око, тягнуться такі ж купи і скелі.

— Це не схоже на пояс торосів морської криги, — сказав Макшеєв, повернувшись до нарт. — Тороси не тягнуться на кілька кілометрів завширшки без перерви.

— Очевидно, ми досягли дна западини, — сказав Каштанов, — і цей хаос зумовлений натиском величезного льодовика північного схилу хребта Руського, яким ми спускалися.

— Виходить, усе дно западини зайняте хаосом крижин, — зазначив Боровий. — Інші схили її теж повинні бути вкриті льодовиками, що спадають на дно.

— А тому, що западина має колосальну величину, її досі не встиг заповнити лід, який заповнив кратери вулканів Аляски, — додав Макшеєв.

— Але нам треба так чи інакше перебратися через це дно, щоб продовжувати подорож на північ і виявити розміри западини та характер протилежного схилу, — сказав Каштанов.

— Найлегше йти вздовж підніжжя хаосу, щоб обігнути його по дну западини до протилежного схилу, — запропонував Громеко.

— А що, як ця западина — не кратер вулкана, а долина між двома хребтами? — зауважив Папочкін. — Тоді вона може тягнутися на сотню-дві кілометрів і ми не встигнемо пройти через усю Землю Нансена.

— І куди йти вздовж підніжжя хаосу, направо чи наліво, щоб обігнути його? — запитав Боровий.

— Підемо наліво; можливо, ми зустрінемо таке місце, де хаос дасть змогу перейти раніше на той бік без особливих труднощів.

Погодившись на цьому, мандрівники далі рушили наліво, тобто на захід, орієнтуючись за вітром, бо компас, як і раніше, не міг заспокоїтися і показати, північ. Ліворуч від них підіймалася снігова рівнина з ледве помітним похилом, праворуч підносилися льодові нагромадження і скелі; низькі хмари заступали небо і навіть зачіпали за вершини більш високих крижин. Приблизно опівдні помітили місце, де хаос крижин здавався ніби прохідним; купи були нижчі, подекуди було видно проміжки. Тут зупинились, щоб влаштувати четвертий склад, а Боровий і Макшеєв без нарт попрямували в глиб льодового пояса на розвідку. Надвечір вони повернулись і повідомили, що пояс має близько десяти кілометрів завширшки, що він прохідний, хоч і не без труднощів, і що за ним починається рівний підйом на протилежний схил западини.

Щоб перебороти пояс, мандрівники витратили два дні серйозної роботи. Часто доводилося прорубувати стежки через нагромаджені крижини і протягати одну за другою нарти спільними зусиллями людей і собак. Ночували, не ставлячи юрти, притулившись від вітру, за величезною крижиною, що стояла прямовисно. Собаки поховались по розколинах і ямах між брилами. Але після важкої роботи всі спали міцно, незважаючи на стогін і завивання вітру, що гув у хаосі на різні голоси.