Володимир Обручов - Плутонія

Увечері хуртовина припинилась, і крізь хмари, що й досі слалися майже на поверхні безкрайої снігової рівнини, інколи показувалося сонце, низько звисле над горизонтом. Картина, яка постала перед очима спостережників, була буквально фантастична: білосніжна рівнина, клуби й клоччя швидко повзучих по її поверхні сірих хмар, що безупинно змінюють свої обриси; в повітрі кружляють стовпи дрібних сніжинок, і то тут, то там, в цій біло-сірій каламутній і рухомій імлі, прориваються яскраво-рожеві відблиски променів сонця, яке то з’являється червоною кулею, то зникає за сірою завісою. Наші мандрівники після вечері довго милувалися цією картиною, поки втома не загнала їх у юрту і в спальні мішки.

На третій день спуску барометри показали, що місцевість лежить уже на рівні моря, а схил рівнини на північ все ще продовжувався.

Коли Боровий, записавши покази барометра, сказав про це своїм супутникам, Макшеєв вигукнув:

— Що ж це? Ми вже з’їхали з хребта Руського, не зустрівши жодного льодоспаду, жодної розколини!

— Ще більш дивно, — зазначив Каштанов, — що тут повинен бути берег моря, а отже, край величезного льодового поля, яке спускається північним схилом цього хребта і, за нашими вимірами, має сімдесят кілометрів завдовжки. Тут, подібно до того, що ми знаємо про край антарктичного материка, повинна бути висока круча, льодова стіна на сотню-дві метрів заввишки, а біля її підніжжя — відкрите море або хоча б поля торосів, проталини і серед них окремі айсберги. Адже льодовик рухається, натискує на морську кригу!

Але наступний день не приніс змін. Снігова рівнина і далі мала той же характер і схил на північ; вітер дув у спину мандрівників, ніби підганяючи їх уперед; низькі хмари клубочились і час від часу сипали снігом. Всі сподівались, що спуск от-от закінчиться, поспішали, вдивлялися вперед, обмінювались надіями, що незабаром буде кінець. Але все було даремно. Минала година за годиною, кілометр за кілометром залишалися позаду і, нарешті, загальна втома примусила стати на ночівлю.

Коли юрта була поставлена, всі стовпилися навколо Борового, який встановлював ртутний барометр; усім хотілося бачити його покази, бо на кишенькових анероїдах стрілки вже вийшли за кінець поділок на циферблаті і не показували як слід тиску повітря.

— За приблизним обчисленням, ми спустилися вже на чотириста метрів нижче від рівня моря, — вигукнув метеоролог, — якщо тільки на Землі Нансена в цей час немає незвичайного щодо величини антициклону [8] Циклон - область низького тиску повітря, антициклон - область високого тиску. Циклони, переміщуючись по земній поверхні, супроводжуються сильними вітрами, випаданням дощу або снігу. Антициклони приносять сталу хорошу погоду. . Барометр показує вісімсот міліметрів.

— Як мені відомо, — зазначив Каштанов, — антициклонів з таким тиском на землі не буває. Крім того, з того часу, як ми перебуваємо на Землі Нансена, погода не змінювалась і зовсім не схожа на погоду при антициклоні.

— В такому разі, що ж це таке? — вигукнув Папочкін.

— Очевидно, земля не закінчилася і північна її частина являє собою дуже глибоку западину, що йде нижче від рівня моря на сотні метрів.

— Хіба це можливо? — запитав Громеко.

— Чому ж ні! На землі відомі подібні западини, наприклад, долина Йордану і Мертве море в Палестині, западина Каспійського моря, Люкчунська улоговина в Центральній Азії, відкрита російськими мандрівниками, нарешті дно озера Байкалу в Сибіру, що лежить нижче від морського рівня більш як на тисячу метрів.

— Западина Мертвого моря теж чималенька, дно його на чотириста шістдесят п’ять метрів нижче від рівня океану, — додав Макшеєв.

— В усякому разі відкриття такої глибокої западини на полярному материку буде дуже цікавим і важливим результатом нашої експедиції, — закінчив Боровий.

На загальне здивування, спуск тривав і наступного дня тією ж рівниною і при тій самій погоді.

— Ми ліземо в якусь бездонну діру, — жартував Макшеєв. — Це не плоска западина, а швидше воронка, можливо, кратер згаслого вулкана?

— Але тільки нечуваних на землі розмірів, — зазначив Каштанов. — Ми спускаємося в цю воронку вже чотири дні, і діаметр цього кратера, очевидно, досягає трьохсот кілометрів або й більше; вулкани такої величини відомі тільки на Місяці. На наше нещастя, протягом усього спуску ми не зустріли жодної скелі, ані найменшого виходу гірської породи, що з’ясували б нам походження цієї западини. Схили кратера повинні складатися з різних лав і вулканічних туфів [9] Лава - розплавлена маса, що витікає з кратера вулкана або з розколини в земній корі на її поверхню і після остигання перетворюється в гірську породу того чи іншого складу. Туф - гірська порода, що складається з попелу, викинутого вулканом під час виверження. .