Василь Базів - Кінець світу. Том 1. До…

Це засилля позаземної експансії відбулося практично за століття до того самого фіналу — завершення календаря майя. Випадково чи ні, але такий карколомний ХХ вік після Хреста розпочався феноменально. На фоні тих самих невщухаючих флапів 30 липня 1908 року велетенська штуковина, що нагадувала трубу, спис чи веретено, впала на Землю. На Росію. У Сибіру. Потім письменник А. Казанцев доволі переконливо доводитиме, що це потерпів катастрофу НЛО.

Спочатку летів із південного сходу на північний захід над басейном Єнісея і вибухнув на висоті 10 кілометрів над Землею. Епіцентр вибуху — басейн річки Підкамінна Тунгуска.

Назва так і залишиться — Тунгуська катастрофа. Не земна. Космічна. Це сталося не з нами, як у Чорнобилі. Це сталося з ними.

За сотні кілометрів від падіння не залишилося жодної шибки у хатинах сибіряків. Добре, що було літо, а то такої кількості скла не зібрали би вмить з цілого світу, щоб вберегти хатнє тепло у 40–градусний мороз.

Уявіть собі картину: дві тисячі квадратних кілометрів, на яких первозданна тайга полягла сотнями тисяч могутніх дерев, які вмить вивернулися вверх корінням рівними рядами, як сірнички.

Вибухова хвиля двічі обійшла земну кулю. Куди там нашим водневим бомбам, які придумав Сахаров, у чому потім гірко розкаявся.

Земля просто здригнулася. Від Сибіру до Атлантики ще дві доби небо світилося тотальним потужним салютом.

Що тут скажеш? Залишається лише подякувати, що не грохнулися на голови й обійшлося без масових, у сенсі, наших людських жертв. Хоча тайги шкода.

У Тунгусці «чорного ящика–самописця» пришельці не залишили. Але от на протилежному континенті, у штаті Нью–Мехіко, тутешнім фермерам пощастило більше, ніж сибірякам. І не тільки тому, що шкода від падіння НЛО була незрівнянно меншою. І не тільки тому, що там не все згоріло, а залишилися запчастини від необізнаного об’єкта. Історичність в іншому — в Америці тоді, 2 липня 1947 року, фермер Вільям Брейзер виявив… живу істоту.

Не людину! На своєму полі. На місці катастрофи.

«Я побачив і підняв тонкий, майже невагомий металевий кавалок. Він був схожий на фольгу, яку можна було зімнути, але, на відміну від фольги, він знову набував попередньої форми. Ще там був невагомий рубанець. Наче із дерева, але це «дерево» не обгоріло, коли я пробував його запалити, а ніж не залишив на ньому навіть подряпини. Ще там були кавалки, схожі на віск чи пергамент. Тонкий шовковий шнур, який сам по собі розповзається у руках, але не рветься жодною силою. Невагома чорна металева коробка без накривки. Кавалок труби і чорна пластина з ієрогліфами, схожими на китайські чи давньоєгипетські. Потім віднайшлися й інші предмети із стовпчиками незрозумілих блідо–рожевих і яскраво–червоних надписів».

За кілька миль від цих уламків неіснуючих на Землі матеріалів було знайдено тіла чотирьох низькорослих гуманоїдів, один з яких був ще живий.

Треба такому статися, що у цьому ж містечку Розуеллі знаходилася база Збройних Сил США, яка локалізувала місце подій і засекретила все, що там було знайдено і що про це говорили очевидці, хоча про катастрофу у Нью–Мехіко написано кілька книг і знято документальний фільм.

А тоді у місцевих мешканців взяли підписку про нерозголошення побаченого. Лише через тривалий час заговорили вже діти заляканих владою очевидців. От лише два із численних свідчень.

Френкі Роуз: «Батько ввійшов у кімнату дуже збудженим. Він сказав, що бачив щось з іншого світу. Були два тіла, які лежали на землі поруч з літальним апаратом, і була ще одна маленька людина. Ця маленька людина була ще жива. Батько сказав, що інші двоє були мертвими, а той, що залишився живим, був дуже сумний. Батько сказав, що він був схожий на маленьку десятилітню дитину із рожевою шкірою і сірими плямами на ній».

Грейді Бернетт: «Я підійшов дуже близько до тіл, щоб подивитися на них. Їхні голови були круглими, очі невеликі, вони не мали волосся. Тіла за нашими стандартами доволі малі, але їхні голови по відношенню до тіла великі».

Доволі довго версію НЛО американська влада або замовчувала, або заперечувала. Висувалися й інші версії, що, мовляв, це самі американці випробовували новий вид зброї, а оті тіла — піддослідні макаки.

Заново Розуелльский вибух грянув з новою уже силою майже через чотири десятиліття. Одного чудового дня Д. Шандера, який був великим ентузіастом розслідування того, що сталося на фермі Вільяма Брейзела, отримав листа, у якому невідомий адресат надіслав йому документ під назвою «Меморандум для міністерства оборони». За підписом президента США Г. Трумена. І для першого Міністра оборони США Дж. Форрестола.