Василь Базів - Кінець світу. Том 2. Пiсля…

Існування на землі двох різних родів — неандертальців і кроманьйонців — було вже таке. Про це нагадують мало не всі мислителі, які переконують, що паралельне існування різних за рівнем рас, а саме — вимираючих і здеградованих сапіенсів та люденів, — штука не нова.

Я все ж підкоригував би, що це двородове існування людства триває донині, бо й надалі кожного, хто йде по вулиці чи промчався поруч у «Бентлі», можна при ближчому знайомстві віднести або до кроманьйонців богоподібних, або до неандертальців мавпоподібних.

Перед тим, як перейти до розділу–епілога, належить поставити смислову крапку. Сформулювати ключовий смисл, що випливає зі всього вищенаписаного, що поєднує у древо Істини пошуки в муках творчості верховіття.

Констатуючи настання постлюдства, ми цілком резонно навели пізнавальний фокус на такий феномен, як Розум, який є найвищим творінням у Галактиці і стає тою ракетою–носієм, що виводить нинішнє людство на нову космічну орбіту.

Як емпіричною базою я послуговувався, здебільшого, англомовними джерелами, не перекладеними ні російською, ні українською мовами.

У нас слово Совість і слово Розум (свідомість) звучать по–різному і не мають нічого спільного.

А в англійській мові Совість — це Conscience, а Розум (свідомість) — це Consciousness. Слова однокореневі. Розум — це похідна від Совісті. Совість — первинна. Совість — це корінь Розуму.

Якщо буде так, то все буде добре. У цьому — смисл.

Який у вас настрій, шановний читачу, наприкінці нашої інтелектуальної подорожі у просторі і часі за «Календарем майя», — від 14 серпня 3114 року до нашої ери і до 21 грудня 2012 року нашої ери, в період між процесіями, коли Центр Галактики, Сонця і Землі виструнчуються в один ряд, як це було 26 тисяч років тому, а наступного разу так буде через кілька днів?

До речі, мова майя якась така неземна, і тільки геній харків’янина Кнорозова зумів проникнути в її смисли, а смисл ключовий у тому, що слово кін водночас має три значення — День, Час, Сонце. Не коментую — констатую, а ви думайте.

Якось не вражає, з другого боку, наче нічим не особлива комбінація цифр. Звичайний грудневий день. Навіть не річниця Жовтневої революції чи ювілей створення УПА. Будень як будень.

А за їхнім літочисленням, за майя, які вимірюють час, як відомо, інакше, 12.12.2012 — це 13.0.0.0.0. Чортова дюжина і чотири нулі. І нічого після нулів. Нуль життя на Землі та існування цього світу.

То все–таки — будемо колядувати на цьому світі чи на тому? Бо цей грудневий день у масштабі великого циклу підсумовує десятки тисяч літ, а в календарі поточного року — це лише один із останніх днів перед Різдвом Христовим.

То у чому я вас переконав — буде кінець чи не буде? Практично, я виклав усю свою аргументацію — за і проти, але у нас демократія — рішення приймати вам. Вірити у кінець чи не вірити — справа добровільно–факультативна, як і віра в Бога.

На Землі майя, на Юкатані, я хотів промоніторити тамтешніх тубільців — у що вони вірять? І в незліченних діалогах запитував — Is game over? Було по–різному — мовчали, посміхались, кивали головами. Але апокаліптичного песимізму я не помітив.

А що все–таки сказали нам ці майя із глибини віків, чи просто страху нагнали?

По–перше, ну і що — що календар закінчиться? Це кінець епохи, це кінець чергового четвертого комплекту людства, і всі вони, ці комплекти, завершилися тотальним знищенням.

Вічная пам’ять славним предкам, але де написано, що так само буде з нами, як із ними, так само закінчиться і наш, до якого ми входимо, комплект? Закінчиться Апокаліпсисом? Ніде не написано.

Можна було би цю книгу взагалі не писати і на майя уваги не звертати. Але не так усе просто. Знати сьогодні, що буде завтра, — це потреба людини на рівні інстинкту.

Первинного рефлексу. Ця потреба не просто в окремо взятих генах закладена, а в геномі людини.

Тому моя пропозиція відповідає на попит, який висить над гомо сапіенс, відколи він став мислячим. Я взагалі допускаю, що той сапіенс почав думати з того моменту, коли в його враз замисленій голові тьохнуло: а що буде завтра? Це була його перша мисль, сапіенса.

Насправді, люди завше шукають їх — віщунів, оракулів, ілюмінатів, жерців, хіромантів, футуристів, сновидців, політтехнологів, соціологів. Можна ще довго перелічувати. Усі ці обранці так рідко вгадують, а їх люблять, їм ставлять пам’ятники, як пророкам, їм поклоняються і на них моляться, бо без них жити не можуть.