Василь Базів - Кінець світу. Том 2. Пiсля…

Сьогодні все ж найпоширенішим є загадково грізне ім’я — кіборг. Це вже не робот у чапеківському розумінні, а ближче до героїв братів Стругацьких: кіборг — не машина, а людина із запчастинами, людина, вдосконалена шляхом іплементації у її тіло, як функціональний унікальний фізіологічний і біохімічний агрегат, нових деталей ззовні.

І коли кіборг, як техногенне поєднання тіла з комп’ютером, так би мовити, у вегетаційній стадії вагітності, то біогенний кіборг, андроїд, — тут уже пройдено немалу частину дороги.

Хтось зауважив, що такий неодмінний атрибут, імплементований у функціональну схему людини, як годинник, був провісником. А відтак — штучні зуби чи механічні різного роду шурупи, гайки та інше причандалля, яке використовують хірурги–ортопеди, коли поламану людину треба поставити на ноги.

Хіба це не вдосконалення існуючої людини? І, нарешті, такі поширені нині у всезростаючих масштабах, як зубні імпланти. Я сам їх ношу, і вони не мої, рідні, ці живі тільця, прийняті, однак, у лоно мого фізичного єства. Я не народився з ними. Мене ними вдосконалив стоматолог.

Набираю у пошуковій системі Google «Купити нирку». Ого, скільки пропозицій! І ціни понад 100 тисяч доларів. Правда, свинячі набагато дешевші, але з метою зекономити перетворювати себе на гібрид свині з людиною — як це буде виглядати з моральних міркувань? Хоча багатьох іззовні богоподібних у силу тих–таки моральних якостей інакше, ніж свинями, й не називають. Хоча тварина тут ні при чому.

Хоча те, про що говорить Курзвейл, — це не пересадка, а вирощування будь–яких органів, що відкриває дорогу (рука не так легко піднімається, але поривається вивести цю сентенцію, заклинання чи благання до Всевишнього) — до безсмертя.

Коли світлі уми російської науки зі ступенями, дисертаціями, монографіями, професорськими статусами звертаються до президента внести у Конституцію опісля права на життя і здоров’я — право на безсмертя, то це щось–таки та значить! Не фантасмагорія, а таки наука із не белетристично–футуристичною, а науково–практичною постановкою питання.

Доктор філософських наук, автор монографії «Антропоекософія», професор А. Бураковський у своїй праці «Після людини» пише: «Людина майбутнього, частково андроїд чи люден цивілізованого світу, стане довговічнішою й активнішою від нас... 150 років життя уже не будуть здаватися неймовірним. При цьому людина грядущого буде ставати все активнішою і жвавішою з віком. Люди у 50, 60, 80 років будуть змінювати місце проживання, професії, вчитися і переучуватися... Якщо вам нині 35, то ви цілком можете мати дитину, яка доживе до ХХІІ століття, і внука, який доживе до XXIV століття. Ваш син народиться у 2010 році, коли вам буде сорок. Він стане батьком у 50, у 2060 році, а ви цілком також можете дожити до цього віку, маючи 90 років. Ваш внук цілком може прожити 140 років і зустріти Новий, 2300, рік. Ще раз підкреслюю — це ніскільки не фантастика! Це якраз реальність наших днів».

До викладеного сценарію можна прикріпити бирку «песимістичний», оскільки, за Курзвейлом, він, 1948 року народження, має намір дожити до року сингулярності — 2045–го, коли заново ввімкнеться хронометраж життя у зовсім інших, ніж нині, масштабах. Для порівняння: за роботу на шкідливих виробництвах чи десь в умовах Крайньої Півночі один рік праці зараховувався у трудовий стаж за три. Так і тут, правда, без усіляких таких шкідливих умов, а навпаки: у рази зросте не тривалість трудової повинності, а самого життя, для продовження тривалості якого люди володітимуть неймовірними можливостями, аж до перетворення цієї окресленої тривалості до безконечності (прости, Господи), поіменованої безсмертям.

Чую гнівні окрики — а як же релігія? Християнські канони про життя і смерть, про поцейбічний і потойбічний світ, про реінкарнацію і множинність життя.

Найперше, прагнення до безсмертя живе у людині на рівні інстинкту. На генному рівні. Десь там на рівні мікрочастин нашого єства є гени, що є носіями безсмертя, якими вони запліднили нашу свідомість, нашу душу. То чому ж через таке ж запліднення нашого розуму не можуть взятися і за наше тіло? Зрештою, за християнськими канонами і передовими науковими поглядами, наша сутність, себто наша свідомість і наш розум, — поза нашим тілом.

А відтак учення Курзвейла і його адептів полягає не в абсолютизації вдосконаленого аж до безсмертя людського тіла, а якраз навпаки: через вдосконалення людського тіла — вихід із нього — аж до безсмертя, включно з існуванням у кількох тілах, а це значить, що це вже не тілесне існування, бо субстанцією безсмертя людини є вже не тіло, у якому вона народилася і в якому існувало у первинній формі її земне життя, а інша її субстанційна сутність — розум і душа. Таким чином, коло замикається, і жодних протиріч. Навпаки, усе сходиться із Христовим вченням, а саме — як я його розумію.