Жюль Верн - Плавучий острiв

Плавучі селища існують в Китаї на річці Янцзи, в Бразилії — на Амазонці, в Європі — на Дунаї. Але то дуже хисткі спорудження з кількох халупок на дерев’яних плотах, зв’язаних докупи. Прибувши до призначеного місця, плоти роз’єднують, хатини розбирають, і селища більше не існує.

Зовсім інше — острів, про який ідеться: його мали спустити на море й він повинен був існувати так довго, як існує всякий витвір людських рук.

А втім, хтозна, чи не стане Земля одного дня затісна для своїх жителів, число яких має досягти 2072 року шести мільярдів, згідно з обчисленнями Равенштайна, що їх одностайно підтверджують учені? Чи не доведеться будувати житла на морі, якщо суходоли будуть перенаселені?

Стандарт-Айленд — острів із криці, й опір його корпусу вирахований відповідно до тої величезної ваги, яку він має нести на собі. Він збудований з двохсот шістдесяти шести тисяч понтонів, кожний заввишки шістнадцять метрів сімдесят сантиметрів і по десять метрів у довжину й ширину. Отже, поземна поверхня кожного понтона являє собою квадрат, що його бік має десять метрів довжини, а площа сто квадратних метрів. Ці понтони, зв’язані й скріплені між собою металевими шворнями, утворюють поверхню острова, що становить приблизно двадцять сім кілометрів. Овал, — таку форму будівники надали острову, — має сім кілометрів завдовжки й п’ять завширшки, а обвід його — близько вісімнадцяти кілометрів.

Частина корпусу, занурена в воду, має тридцять футів, надводна частина — двадцять, тобто Стандарт-Айленд з повним навантаженням осідає на десять метрів. Таким чином, об’єм його — чотириста тридцять два мільйони кубічних метрів, а тоннажність, тобто три п’ятих об’єму, — двісті п’ятдесят дев’ять мільйонів кубічних метрів.

Підводна частина понтонів укрита речовиною, що її довго не могли виготовити (той, хто зробив це, став мільярдером), — вона не дозволяє черепашкам начіплюватися на занурену в воду обшивку.

Долішній частині нового острова не загрожують ані деформація, ані розриви, настільки міцно й надійно крицева бляха закріплена шворнями й припасована заклепками.

Щоб побудувати цю велетенську морську споруду, довелось створити спеціальні верфі. Це й зробила «Стандарт-Алейленд компані», придбавши заздалегідь у власність бухту Магдалини й частину узбережжя поруч, на найдальшому кінці довгого півострова Старої Каліфорнії, майже на межі тропіка Рака. В бухті Магдалини й виконано всі роботи під наглядом інженерів «Стандарт-Айленд компані», на чолі з славнозвісним Уільямом Терсеном, що помер за кілька місяців по закінченню будови, так само як і Брунель після невдалого спуску на воду пароплава «Грейт-Істерн». А хіба цей Стандарт-Айленд щось інше, ніж «Грейт-Істерн», тільки куди вдосконаленіший і в тисячу разів більший і потужніший?

Зрозуміло, й мови не могло бути про те, щоб одразу спустити цілий острів на поверхню океану, його споруджували блоками, які щільно укладали поруч і закріплювали на водах бухти Магдалини. Ця частина американського узбережжя перетворилась на місце стоянки рухливого острова, що заходить до цього порту щоразу, коли потрібно щось полагодити.

Кістяк, чи корпус острова, що складається з двохсот сімдесяти тисяч блоків, скрізь, за винятком призначеної під місто особливо укріпленої центральної частини поверхні, укритий грубим шаром придатної на вирощування землі. Цього ґрунту цілком досить, аби живити рослини на обмежених просторах — моріжки, квітники, чагарники, гайки, луки й городи.

Недоцільно було б вимагати, щоб на цьому штучному ґрунті зростала пашня й відгодовувалася худоба — і хліб, і м’ясо довозять на острів регулярно. Зате постачання молоком і птицею налагоджено на самому острові й не залежить від довозу зовні.,

Три чверті поверхні Стандарт-Айленду, що становить приблизно двадцять один квадратний кілометр, займають різні насадження: на моріжках, що повсякчас зеленіють у парках, на полях і в садах, — їхня підсилена обробка дає рясний урожай садовини і городини, на штучних луках, які правлять за пасовиська для отар. В городництві тут широко застосовується електрична енергія, тобто дія електричних струменів. Під їхнім впливом городина достигає багато швидше й досягає просто неймовірних розмірів; тут можна побачити, скажімо, редиску завдовжки сорок п’ять сантиметрів або моркву, що важить три кілограми. Садки і городи не поступаються перед найкращими плодовими насадженнями Віргінії або Луїзіани. Та цьому не доводиться й дивуватися: великі видатки не бентежать господарів цього острова, що справедливо дістав назву «перлини Тихого океану».