Жюль Верн - Плавучий острiв

Такий був Калістус Менбар. Угледівши членів квартету, він знімає свого капелюха з широкими крисами, якому дуже пасувало б струсеве перо з модою часів Людовіка VIII, тисне руки артистам і веде їх до столу, де вже парує чайник і стоїть традиційна запашна печеня. Американець говорить увесь час не вгаваючи, не дозволяє нікому задати жодного питання — можливо, щоб ухилитись від відповіді, - вихваляє розкішні будівлі міста, розводиться про незвичайну історію його створення, просторікує без упину і, по закінченні — сніданку, звертається до всіх із такими, словами:.

— Вставайте, панове, і ходімо зо мною. Тільки… одне застереження…

— Яке? — питає Фрасколен.

— У нас суворо заборонено плювати на вулиці…

— Та в нас немає такої звички, — протестує Івернес.

— Чудово! Ви заощадите гроші, що пішли б на штраф!

— Не плювати на вулиці… в Америці! — бурчить Пеншіна, дивуючись і разом із тим не ймучи віри.

Нелегка справа забезпечити себе провідником, що був би таким чудовим чичероне, як Калістус Менбар. Місто він знає досконально. Немає жодного особняка, що його власника він не назвав би на прізвище, такого будинку, що його пожильців він би не знав, ані перехожого, що не привітав би його з дружньою безпосередністю.

Місто збудовано симетрично. Широкі проспекти й вулиці, прикрашені балконами, що нависають над пішоходом, перетинаються під прямим кутом на зразок шахівниці. Хоч у цьому геометричному плануванні й виявляється єдність архітектурного ансамблю, та оформленню міста не бракує й різномаїтості, стиль особняків та їхнє внутрішнє оздоблення залежать виключно від фантазії будівельників. За винятком кількох торговельних кварталів, будинки на вулицях міста мають вигляд справжніх палаців, що підносяться в глибині ошатних дворів. Тут і чепурні павільйони, й архітектурні прикраси на фасадах, і, безперечно, розкішні оздоби внутрішніх апартаментів, і садки, якщо не парки, позаду будинків.

А втім, треба зауважити, що дерева і взагалі рослинність, здебільша новонасаджена, ще не розповилась уповні. Те саме можна бачити і в скверах, розташованих у центрі міста, де перехрещуються його головні артерії, і вкритих такими яскраво-зеленими моріжками, що зустрічаються лише в Англії. Зелені масиви скверів, в яких поєднуються рослини і помірної і тропічної зони, ще не всмоктали з лона землі достатньо живильних соків, щоб увійти в силу. Ця особливість тутешньої природи становить разючий контраст із Каліфорнією, з тою частиною Західної Америки, де розкішні ліси-велетні розкинулись у безпосередньому сусідстві з великими містами.

Наші музиканти, простуючи вперед, оглядали квартали міста кожний по-своєму: Івернес захоплювався тим, що зовсім не вабило Фрасколена, Себастьян Цорн звертав увагу на те, що аж ніяк не цікавило Пеншіна, але всі вони намагались розкрити таємницю, що оповивала це невідоме місто. Відмінність їхніх спостережень повинна дати в своїй сукупності досить правдиве про нього уявлення. Та й, зрештою, Калістус Менбар із ними поруч, готовий дати на все відповідь. Та чи ж слід казати «відповідь»? Він не чекає, щоб його питали, він говорить, говорить, і залишається тільки дати йому волю. Його млинок-говорильня крутиться й крутиться без упину від найменшого подуву вітерця.

Минуло чверть години після того, як вони вийшли з Ексельсіор-готелю, коли Калістус Менбар сказав:

— Ми зараз на Третій авеню, а в місті їх щось із тридцять. Тут зосереджена вся торгівля, це наш Бродвей, наш Ріджент-стріт, наш Італійський бульвар [28] Центральні торговельні вулиці: Бродвей — у Нью-Йорку, Ріджент-стріт — у Лондоні, Італійський бульвар — у Парижі. . В спеціальних і універсальних магазинах тут можна знайти і найвишуканіші речі, й речі першої необхідності, все, чого може вимагати людина, що найбільше дбає про свій добробут і новітній комфорт.

— Я бачу ваші крамниці, - каже Пеншіна, — але покупців щось не видно.

— Може, це тому, що рання година? — додає Івернес.

— Це тому, — каже Калістус Менбар, — що покупці здебільша роблять замовлення телефоном чи телеавтографом.

— А що це таке? — питає Фрасколен.

— Річ у тому, що ми користуємося звичайно телеавтографом — вдосконаленим апаратом, який передає написаний текст так, як телефон передає мову, а також і кінематографом, що фіксує рухи, і є для ока тим, чим є фонограф для слуху, і телефотом, що відтворює образи. Телеавтограф дає ґрунтовніші гарантії, ніж звичайна телеграма, що нею кожний принагідно може зловживати. Електричним способом ми підписуємо чеки й векселі…