Василь Бережний - В зоряні світи

— Ви подумайте, яка дипломатка! — Іван Макарович сплеснув руками. — Ні, ні, на Місяць я її не візьму. Категорично! Вона мене обійшла з оцим призначенням до вас, а тепер… Ні! Прошу послати когось іншого. — Плугар втомлено сів на стілець. — І що за проява! їй би треба було народитися хлопцем…

Директор усміхнувся.

— А я не бачу причини їй відмовити. Послати з вами когось іншого — це значить відірвати від роботи, порушити її ритм. А Ольга Плугар ще не включилася… Це не позначиться на програмі наших досліджень. І потім, хоч ви й пройшли медичну підготовку, але лікар може стати вам у пригоді…

Іван Макарович подивився на годинника.

— Де вона?

Директор викликав Ольгу. Вона стала коло батька зосереджена, трохи насуплена. Плугар подивився на неї сердитим оком. Дівчина зблідла, веснянки виступили ще дужче. Запала тиша. Губи в Івана Макаровича сіпнулися, він хотів щось сказати, але тільки махнув рукою.

— Тут у вас самі сюрпризи, — Плугар подав директорові руку, обличчя його проясніло. — Бувайте здорові!

— Щасливої подорожі!

Ольга з жаром потиснула руку директорові. Некрасиве її обличчя стало привабливим, очі світилися тривожним щастям.

Ліфт опустив їх униз, до повітряного шлюзу.

Надіваючи скафандр, Іван Макарович примирливо спитав:

— А ти хоч трохи з геологією знайома?

— Не турбуйтеся, тату, я вас не підведу!

Цього разу Ольга без вагань зробила стрибок через безодню.

Знову гуркіт двигуна… Затиснута в своєму пружному ліжку, Ольга не бачила, як швидко віддалялась од них гостинна Троянда. Коли гази в соплі перестали бушувати, і всі підвелися, міжпланетна станція виднілася на екрану квіточкою, нарешті, зовсім зникла.

Тепер локатор обмацував уже Місяць, Ольга наділа захисні окуляри і припала до Ілюмінатора, в який било сонце. Гігантські вогненні вихори здіймалися на ньому. А поряд, на чорному фоні, яскраво світили зірки…

— Подивіться! — вигукнула Ольга. — Он комета. Біля самісінького Сонця. А хвіст який пишний!

Іван Макарович повернув голову, ствердно кивнув:

— Так, це комета, але яка?

Він підвівся з крісла, відхилив його сидіння — там була складена спеціальна бібліотечка — і дістав каталог-довідник. Пильно шукав, але ніяк не міг знайти поміченої Ольгою комети. Обличчя його повеселішало, він подивився на дочку потеплілими очима;

— Схоже, що ти відкрила нову комету! В каталогах її немає.

Загорський навів на Сонце і на невідому мандрівницю об’єктив кіноапарата.

— Нова комета «Ольга Плугар» зафіксована!

— Передайте радіограму, — сказав Іван Макарович, — а назву кометі дасть вчена рада Пулковської обсерваторії.

Загорський радирував координати поміченої комети, Ольга дивилася на неї і дивувалася, що комету не затоплює сонячне проміння.

Михайло Мілько сидів у своєму кріслі, згорбившись, уп’явшись очима в щит з різноманітними приладами. Це ж уже й посадка скоро — посадка на іншу планету… Небезпечна, рискована посадка.

Загорський поправив на грудях мікрофон з чорною ебонітовою трубкою: приготувався передати на Землю радіограму.

Та ось обличчя його чомусь стало заклопотано-тривожним, насупилися брови. Він повернувся до Івана Макаровича:

— Передавач не працює.

— Причина? — Іван Макарович відхилився від ілюмінатора і пильними очима подивився на радиста.

— Вийшла з ладу зовнішня антена.

— Можете полагодити зараз?

— Спробую.

— Гаразд. Спробуйте, товаришу Загорський.

Радист підвівся з свого крісла, узяв скафандр і почав одягатися. Ольга з цікавістю, навіть із прихованою тривогою дивилася на юнака. Невже він вийде з ракети? Вони ж мчать з такою величезною швидкістю! І навіщо батько дозволив йому?

Коли Загорський одягся, Іван Макарович перевірив електричну обігрівальну сіть скафандра і спитав:

— Як ви дихаєте, Загорський?

— Добре, кисень подається в достатній кількості, — почувся приглушений голос радиста.

— Беріть, що треба, зараз вийдете.

В Ольги аж мороз пробіг поза шкірою. «Зараз вийдете…» Куди? У простір між Місяцем і Землею? Це ж безодня!..

Взявши запасні штирки антени і схожі на фари рефлектори з їжачками тонких дротиків усередині та потрібні інструменти, радист зайшов у повітряний шлюз.

— Знаєте, Загорський, — радив Іван Макарович, — я думаю, що краще там не дивитися нікуди, окрім ракети… Головне — обережність!

Микола закрив за собою двері шлюзу…