Володимир Владко - Аргонавти Всесвіту

Проте, моєї відповіді Микола Петрович і не чекав, а тут-таки знову заглибився в обчислення. Ось уже третю добу він майже не спить, як і товариш Ван Лун. Вони перевіряють курс, побоюючись найменшої помилки в розрахунках. Це все після зустрічі з гидким метеоритом, про який я не можу думати без люті. Стільки накоїти! Микола Петрович і Ван Лун відриваються від праці тільки на лічені хвилини, щоб поснідати і пообідати.

Яка він надзвичайна людина, наш Микола Петрович, і як я люблю його! Я все ладна зробити для нього, — рішуче все, тільки б він посміхнувся в свої короткі сиві вуса, у нього така лагідна, добра посмішка! І як це він може бути завжди турботливим, як знаходить час навіть думати про наш настрій, жартує, вигадує всякі речі. Наприклад, учора він запропонував нам влаштувати змагання, турнір стрільців з електричного пістолета. «Переможець, — сказав він, — дістане звання кращого снайпера астроплана і цілої Венери, оскільки, — засміявся він, — ми навряд чи зустрінемо там когось, хто спробував би відвойовувати таке звання». Між іншим, по-справжньому змагатися доведеться тільки мені і товаришу Ван Луну (я ніяк не звикну називати його просто Ваном, як інші, він такий завжди глузливий, хоча теж дуже хороший і піклується про мене). На решту зважати не доводиться, особливо на Вадима Сергійовича, який, на мою думку, зовсім не вміє стріляти. А проте Ван Лун іронічно зауважив, що Вадим Сергійович все ж таки може сподіватися потрапити до кращої четвірки стрільців астроплана! Ну, втім, зараз не до жартів.

Всі ми дуже занепокоєні. Земні пости керування ніяк не виведуть наш астроплан на точний курс. Щось заважає. Микола Петрович побоюється, що це трапляється через перекручення радіосигналів, які ми одержуємо. Щось, пов’язане з космічним промінням, а що саме, я ще не зрозуміла. Як зрозумію — обов’язково запишу. А поки що знаю тільки, що з кожним днем радіозв’язок з Землею стає гіршим і гіршим. Слова ледве чутні, такий гуркіт у репродукторі. А тут іще це відхилення від курсу!..

В усьому винний, певна річ, метеорит, який пробив стіну корабля і вплинув своїм ударом на наш напрямок. Як це могло трапитися? Як могла статися така неприємність?

Адже кожному відомо, що такий випадок під час міжпланетної подорожі взагалі є винятковим. Наукові працівники в переважній більшості вважали, що при розрахунках подорожі на небезпеку зіткнення з метеоритом можна просто не зважати. Ми розмовляли про цей самий наш метеорит з Вадимом Сергійовичем і з Ваном (нарешті я назвала товариша Ван Луна, як і всі!). Ось як проходила наша бесіда.

— Пам’ятаю таке: тільки одного разу під час обговорень майбутнього польоту ми натрапили на одного чи двох песимістів, — похмуро зауважив Ван, — які міркували про метеоритну небезпеку. І як їх тоді розгромили! Особливо того маленького кандидата наук, як його?.. Та ви його знаєте, Вадиме!

— Так, так, — озвався Вадим Сергійович, — маленький, худорлявий, в старомодному пенсне. Як же! Він ще сипав цифрами про середню кількість метеоритів, яку щосекунди викидає космос на Землю. А що ж, і від нього була користь. Адже це після тих суперечок Інститут міжпланетних сполучень та Інститут радіозв’язку вже остаточно вирішили обладнати астроплан протиметеоритними радіолокаційними установками. І дуже добре зробили!

— Так… і незважаючи на ті установки, метеорит все ж таки врізався в нас, — так само похмуро додав Ван.

— Від цього також є користь. У подальшому астроплани будуть обладнані круговими радіолокаційними установками, от побачите! — закінчив свої заперечення Сокіл.

Скажу просто — нам здорово не пощастило. Наскочити в світовому просторі на метеорит вважається майже неможливим. За підрахунками астрономів навіть у найгустіших метеоритних потоках, так званих Леонідах, найближчі тверді частки потоку віддалені одна від одної на сто десять кілометрів!

Більше того, я пам’ятаю навіть таку фразу з однієї астрономічної книжки в маминій бібліотеці: «Кожен метеорит у звичайному потоці віддалений від свого сусіди відстанню принаймні в п’ятсот кілометрів». І це ж — у потоці!

У мікрофільмовій бібліотеці нашого корабля, у книжці професора Оберта я знайшла такі слова:

«Ракета мусить мандрувати по Всесвіту принаймні п’ятсот тридцять років, доки зустрінеться бодай з одним метеоритом. У цьому розумінні мандрівка в міжпланетному кораблі в усякому разі менш небезпечна, ніж, наприклад, поїздка в звичайному автомобілі. Доводячи це, вчені вирахували навіть, що можливість зустрічі ракети з метеоритом під час подорожі Земля — Місяць обчислюється співвідношенням 1:100 000 000».