Володимир Владко - Аргонавти Всесвіту

Монотонний свист не стихав. Риндін, швидко перебираючи петлі в стіні, пересувався до навігаторської рубки, але ще перед тим, як зачинити за собою наглухо двері, він на секунду спинився і додав:

— Я думаю, що це — метеорит. Будемо сподіватися, що він був один. До роботи, Ван Лун!

Двері м’яко зачинилися за ним. Метеорит?.. Метеорит пробив стіну астроплана?.. Але тоді ж це означає, що все повітря з міжпланетного корабля вийде в простір. Це означає, що… Галя Рижко нервово стиснула кулаки. На хвилину вона зовсім розгубилася. Думки не слухалися її, вона перестала володіти собою. Що може зробити Ван Лун, якщо стіну астроплана пробито?

Астроплан здригнувся ще раз. Це був ще один удар, не такий міцний, як перший, але все ж таки відчутний. І цей другий удар був немовби сигналом: по металічних стінках корпусу астроплана забарабанив цілий дощ, град дрібних відривчастих ударів. Всі вони йшли з одного боку — зліва і зверху.

Галя завмерла, жах охопив її.

Метеорит був не один!..

Соромно було признатися, проте Галя Рижко відчула неприємну слабкість в ногах. Вона збентежено закусила губу і подивилася в бік Ван Луна і Сокола. Ті були вже в скафандрах і надівали шоломи. А вона все ще стоїть, мов скам’яніла!.. Швидше, швидше!

— Галю, чи не треба вам допомогти? — почула вона голос Сокола, який долинав до неї чомусь глухо, немов крізь вату.

— Ні, ні, я сама впораюсь, — крикнула вона у відповідь.

Як дивно: варто людині, хоч би як вона розгубилася, почати щось робити, — і вона дуже швидко опановує себе! Галя Рижко влізла в скафандр. Пальці в щільних рукавичках робили спочатку якісь незграбні рухи. Але все ж таки вони без особливих утруднень відстебнули пряжки ременів, які прикріплювали скафандр до ніши, де він стояв. Тепер шолом! Галя опустила на голову прозорий закруглений зверху циліндр, який сам щільно ліг своєю нижньою частиною на наплечне вигнуте кільце. Дівчина зсередини замкнула замки. Готово! Циліндричний шолом наглухо ізолював її голову. А дихати як? Але все було передбачено. Замки шолома, закриваючись, самі привели в дію повітряний апарат. Тепер треба було тільки повернути зсередини оцю рукоятку, як навчав її Ван Лун, відрегулювати приток повітря. Єсть! До циліндра шолома почав поступати кисень з резервуарів на спині скафандра, заряджених оксилітом. Так називалася чудесна хімічна речовина, розроблена в Індійському інституті підводних досліджень. Вона поглинала з повітря в шоломі вуглекислоту і шкідливі продукти дихання людини і замість них подавала свіжий кисень.

Галя Рижко виступила з ніші. Вона стояла, намагаючись не рухатися, щоб звикнути до скафандра, і тільки обережно піднімала і опускала руку. Крізь міцне й ідеально прозоре органічне скло шолома-циліндра було добре видно, як Ван Лун наблизився до панелі керування повітряними приладами і виключив їх один за одним. Здивована Галя почула його спокійний голос; він здавався зараз навіть чіткішим, ніж хвилину тому. Хіба шолом пропускає звуки?.. Ван Лун говорив ніби про себе:

— Навіщо дарма витрачати повітря? Все одно його висмоктує з каюти простір! Тиск дуже-дуже впав.

Галя підійшла до барометра-анероїда, прикріпленого до стіни. Його маленька тремтлива стрілка, яка показувала тиск повітря в каюті, повільно пересувалася ліворуч… Вона вже давно залишила позаду червону риску з цифрою 760 і тепер підходила до 740… Ось уже 739… 736… 720… Це означало, що в каюті весь час зменшується тиск повітря. Воно виходило в простір крізь пробоїну в стіні астроплана. Ось стрілка барометра пройшла повз цифру 700, — і продовжувала повзти ліворуч.

Скафандр Галі Рижко трохи роздувся зсередини, його рукава й шаровари нагадували величезні сосиски, перехоплені металічними кільцями, які не давали тканині розтягатися надміру. Так само роздулися і скафандри Сокола і Ван Луна. Галя розуміла: це тому, що всередині скафандра тиск повітря лишався нормальним, а зовні він дуже впав. З мимовільним відчуттям побоювання Галя Рижко помацала пальцями в рукавичках тканину, з якої був зроблений скафандр: а що, як раптом вона не витримає, лусне, що тоді? Одразу кінець! Проте тканина, товста і пружна, навіть не згиналася в складки. Це було щось подібне до надзвичайно міцної гуми.