Іван Єфремов: Алмазна труба

На білястій піщаній косі горіло велике багаття. Пліт стояв, приткнувшись до коси. Чурилін і Султанов сиділи обличчям до ріки, повернувши до вогню паруючі мокрі спини. Над піском круто здіймався берег, суха трава на ньому золотилась під яскравим сонцем, що розбудило хмари задубілої було мошки.

Султанов раптом піднявся і невірними кроками попростував убік, його нудило, шлунок відмовлявся приймати тільки що з’їдену страву. Чурилін з тривогою стежив за своїм помічником. Він і сам почував себе погано. Стомлене надмірною працею, довгим недоїданням, безсонням, серце то падало і колотилося важко й рідко, то прискорено і слабко билося, вимагаючи відпочинку, тривалого спокою.

Темний страх перед чіпкими лабетами лісової пустелі сповнив душу дослідника. Треба було проплисти біля чотирьохсот кілометрів рікою. А вони от уже другий день пробиваються крізь завали і пропливли за ці два дні сім кілометрів. Сім кілометрів! Їжі залишилося на чотири дні при найменших порціях. А скільки ще попереду непосильної праці по плечі в холодній воді: рубати товсті колоди, надриваючись, перетаскувати пліт. Більше немає сили! Навряд чи вони витримають ще хоч би один день. Хтозна, скільки попереду заломів: один чи сотня?

Султанов повернувся до багаття і ліг на пісок. Чурилін підсунув під голову товариша торбинки і став на коліна.

— Полежте, Арсенію Павловичу, я пройду вперед, — він показав ліворуч, де за широкою обмілиною і блискотливою в сонячному промінні водою нагромаджувалася купа переплетених сірих колод.

Султанов сів.

— Максиме Михайловичу, от що… — він зам’явся. — Якщо я зовсім розхворіюсь, то ви ідіть самі. Потрібно, обов’язково потрібно комусь врятуватися. Я серйозно. Я не жартую! — Султанов розсердився, побачивши посмішку Чуриліна.

— Облиште, дорогий! Спочиньте — і все пройде. Якщо вийдемо, то обидва! — голосно сказав Чурилін, сам не знаходячи в своєму тоні необхідної впевненості. — Ну, я пішов! — і, піднявши бердану, він поволі поплівся по піску та хрустких галечних обмілинах на пересікання крутого коліна; Чуриліну залишилося піти далі вниз по ріці, щоб оглянути долину нижче залому.

Страх, що охопив його, не проходив, як Чурилін не намагався справитися з ним. Як хотілося Чуриліну швидше повернутися у звичний світ карт, книг, наукових досліджень, віддати своїй країні багатства, сховані під мохом та мерзлотою боліт Амнунначі, мати час для тихого, спокійного роздуму за мікроскопом, для бесід з товаришами! Невже так і не доведеться повернутись туди, де немає мошки, вічно вологого одягу, їдкого диму!.. І безперервної гонки вперед, уперед…

Чурилін пересік коліно і повернув вздовж берега.

Він йшов і думав про Султанова. «Що примушує людей іти на такі небачені, нікому невідомі подвиги? Якщо ми вийдемо, — хіба хто-небудь дізнається про стійкий героїзм цієї людини? Пережите швидко зітреться, забудеться, здасться важким сном, — хто ж розповідає серйозно про сни? А якщо ми не вийдемо, також ніхто не дізнається. Більше того, скажуть: загинули від невмілості, необережності… А в Султанова там, в далекім світі, за тисячі кілометрів, життя, щастя, любима жінка, яка чекає давно, тривожно й нетерпеливо».

Праворуч, на протилежнім березі, почувся шум. Хрустіла галька, тихо шелестіла суха трава. Чурилін опам’ятався від задуми, подивився, і серце його сильно заколотилося.

Під уступом берега, зайшовши по ратиці у воду, стояв великий самець-лось. Могутнє тіло його здавалося здалека зовсім чорним. Широкі роги, як долоні велетня з розчепіреними гострими пальцями, були світлими, а між ними, повернуті в бік Чуриліна, іжицею стирчали великі розтруби вух. Лось вдивлявся в завмерлого на місці геолога. От він схилив голову, виставив роги і випустив хрипке «уоп». Чурилін не ворухнувся, до болі стиснувши в кулаці ремінь бердани.

Лось повернувся й відразу став іншим-сухорлявим, горбатим, на височенних ногах. У повадці тварини відчувались щосекундна готовність до стрімкого бігу, прихована енергія зведеної пружини. Величезна горбоноса голова піднялася, на горлі настовбурчилась шорстка чорна борода, крутий загривок визначився те різкіше. Потім лось розставив широко ноги, ткнувся носом у воду і ввійшов у ріку. Чурилін рвонув з плеча бердану. Лось враз повернувся. Клацнув знятий з запобіжного зводу затвор і Чурилін послав кулю в високий загривок тварині, що плигнула на берег. Лось спіткнувся, упав, скочив знову. Грім від другого пострілу залунав по ріці, і тварина щезла в кущах. В нестямі Чурилін кинувся в ріку, високо піднімаючи бердану. Течія збивала його з ніг, але він переборов її і незабаром був на протилежному березі. В десяти метрах від води, у високій траві, виднілося чорнувато-буре тіло. Чурилін обережно наблизився де нього й упевнився, що звір мертвий. Лось лежав, відкинувши голову, що сперлася на ріг, передні ноги зігнулися в колінах. Чудова могутність тварини відчувалась і в нерухомім трупі.