Іван Єфремов: Алмазна труба

— От дивіться, крім октаедрів-ромбододекаедр [18] Ромбододекаедр — дванадцятигранник, кожна грань якого має обриси ромба. , — Чурилін відділив сірником зелений дванадцятигранник. — Цей вид алмаза відрізняється надзвичайною навіть для цього каменя твердістю. В Африці такі алмази зустрічаються переважно в трубі Фоорспед. А не борт [19] Борт — вид алмаза, утворений зростком мікроскопічно дрібних кристалів. , — він показав сірником на округле зернятко чорного кольору, — зросток найдрібніших алмазних кристаликів. Я зміряв діаметр нашого горба, — продовжував Чурилін, — ця алмазна труба не з маленьких, не менше, ніж чверть кілометра впопеоек. Правда, в Південній Африці є і більші, наприклад, Дютойтспан — мало не сімсот метрів. Це вже не труба, а ціле вулканічне жерло.

Султанов замріяно дивився на горб. Він намагався уявити собі велику трубу, що йде майже прямовисно на глибину в декілька кілометрів і заповнену дорогоцінною чорнувато-синьою породою з алмазами. І це було тут, в заболоченій похмурій рівнині, під мохом та гряззю, що Ледве прикривають панцир вічної мерзлоти.

Мовчав і Чурилін. Він зсипав у торбинку алмази, написав етикетки до кусочків порід, старанно загорнув зразки й заходився викреслювати докладний план родовища. Все це геолог робив без усякого запалу, немов зараз, біля досягнутої, нарешті, мети, кудись щезли всі прагнення, що раніш володіли ним. Втома була занадто великою…

Султанов обтесав високий пень у вигляді стовпа і, розжаривши кайло, випалив на ньому декілька літер та цифр. Незабаром був готовий репер — висока ялина з обрубаними гілками і перекладиною вгорі…

Дорога навпростець через гори була не легкою: пересікаючи безліч розпадків [20] Розпадок — коротка, найчастіше суха долина. , доводилося переходити біля п’ятнадцяти перевалів на день. Геологи механічно шили без слів і думок. Мізерних порцій їжі не вистачало на покриття великої затрати сил. Пересування починалося при перших проблисках ранішнього світла, а закінчувалося далеко за північ. Обсипалася яскраво-жовта хвоя модрин, ліс був вологий від безперервного дощу впереміжку з снігом. Волога стікала з гілок, ватники геологів швидко промокали наскрізь і ввечері довго курились біля великого вогню, а наступного ранку знову промокали в першу ж годину дороги. Вода виступала на болотах, покривши на чверть високі купини, між якими при найменшому невірному кроці люди провалювались по пояс. Тонкий льодок хрустів під розмоклими чобітьми. Ніякої личини не зустрічалося по дорозі — гори мов вимерли, і бердана поперемінно тиснула плечі товаришам непотрібним вантажем.

Вранці четвертого дня Чурилін і Султанов піднімалися на стрімкий підйом. На вершині перевалу перед мандрівниками розступився червонувато-сірий серп я нок туману і відкрився широкий пологий спуск, утворений розсипом [21] Розсип — тут мається на увазі велика, позбавлена рослинності площа, зайнята брилами гірських порід, що вже руйнуються. Часто зустрічаються в Сибіру на схилах та вершинах гір. величезних гострокутних кам’яних брил. Вдалині піднімався темно-синьою, поплямованою рудим стіною протилежний схил долини великої ріки.

— Ну, от і Мойєро! — Чурилін, присівши на камінь, вивернув кишеню, шукаючи останніх кришок махорки. — Як вони тут пройшли з кіньми? Остання зарубка на вершині, а далі нічого не видно.

— Спустимося прямо по розсипу в долину і підемо вниз по річці, — запропонував Султанов, — потім вернемося вгору, де-небудь обов’язково перетнемо їх слід.

Начальник виробничого відділу інституту ввійшов у кабінет Івашенцева й мовчки опустився в крісло.

— Я серйозно турбуюсь за Чуриліна, — заклопотано сказав професор, — ця людина надто уперта, щоб бути обережною. Горюнов приїхав уже місяць тому, а Чурилін з Султановим залишилися в тайзі. Треба надіслати телеграми скрізь, куди можна, з запитами: в Соттир, на Туру, Хатангу, Чирингдинську базу Хутроспілки…

І з високих щогл радіостанції острова Діксон знову полинули над тайгою коливання ефіру. Перериваючись, знову відновлюючись, вони несли одне і те ж запитання: «Хатанга, Соттир, Тура… сповістіть негайно, чи є вісті від експедиції Головмінсировини інженера Чуриліна…»

Радіохвилі досягли високого кам’яного розсипу. Але обидва геологи, звичайно, не знали і не відчували, що простір насичений питанням про їх долю. Вони обережно балансували по слизькій, вкритій лишайниками поверхні величезних кам’яних плит, перестрибували глибокі провалля між брилами, дряпаючись по гострих гранях і ребрах.