Генрi Лайон Олдi - Вкласти душу

— На вашому місці, доктор, я б турбувався не за мертвих, а за тих, хто вижив, — Лакемба розумів, що не можна розповідати забагато балакучому коротунові, і в той же час не наважувався відмовити в бесіді посланцю Н’даку-ванга. Помста Світлоносного тут, на Стрім-Айленді, відбулася. І той, хто став знаряддям долі, зараз має право ставити запитання.

І одержувати відповіді.

— Чому? — здивовано звів брови іхтіолог.

— Білі Мбаті своїми галасливими іграми розбудили Світлоносного, і він залишив священну печеру під Вату-вара. Відтепер дім Н’даку-ванга — величезний. І бог знайшов призначену йому людину; свою душу серед двоногих мешканців суші.

— Пол?! — жахнувся Флаксман, оглядаючи скорботну й величну фігуру жерця. — Падре Лапланте у своїх записках згадував про те, що старі й невиліковно хворі члени явуси На-ро-ясо приходять на ритуальну скелю й кидаються у море, де їх негайно поїдають акули. Фіджійці буцімто вірять, що перероджуються в акулах, які їх пожерли… Пол пройшов обряд до кінця?!

Лакемба мовчки кивнув.

— І ви вважаєте, що тепер він — це Н’даку-ванга?

— Якби у Н’даку-ванга не було людської душі, він не став би рятувати тебе. Нехай навіть ти був потрібен йому лише як Посланець — все одно…

Флаксман гарячково згадував: свої власні питання, розповіді Ламберта, Емі й капрала, швидке зростання напруги в барі, заніміле обличчя дівчини: «…рано чи пізно Н’даку-ванга знайде вас!» — і дурну, безглузду бійку, що вилилася в трагедію. Невже все це трапилося через нього, безневинного доктора іхтіології? Невже він мимоволі виявився посланцем невідомої істоти, яка…

Коли доктор Флаксман нарешті обернувся до Лакемби, то замість обурення і невіри він сказав зовсім інше.

— Знаєте, містере Лакемба, я займаюся акулами вже двадцять років, і не я один такий, але чим далі ми просуваємося у своїх дослідженнях, тим більше розуміємо, що практично нічого не знаємо про цих дивовижних істот, яких язик не повертається назвати рибами.

Мбете Лакемба ввічливо посміхнувся. Світлоносний вибрав собі дуже балакучого Посланця. Можливо, бог вирішив випробувати терпіння свого жерця? Що ж, він буде терплячим.

— …Адже деякі види акул налічують по сто п’ятдесят — двісті мільйонів років! І за цей час вони практично не змінилися. Немовби хтось зупинив їхню еволюцію, повернувши якийсь природний вимикач! Знаєте, шановний Мбете, — доктор довірливо присунувся до жерця, — у мене й у мого колеги, доктора Синсерлі з Массачусетського університету, є з цього приводу своя гіпотеза. А що, як еволюція акул була селекцією? Що, як для якоїсь нелюдської працивилизації акули були приблизно тим же, чим для нас є собаки? Штучно виведені породи сторожів, шукачів, гончаків… Потім господарі зникли, селекція припинилася, і здичавілі пси мільйони років шугають морськими просторами у пошуках владарів, які згинули? Ви, «Ті що керують акулами», випадково (або — не випадково?) відкрили пару десятків команд, підпорядкування яким закладене в акулячому генотипі, і навчилися частково керувати «вовками моря» — але більшість акул як і раніше самотні, вони дотепер шукають своїх господарів, як і мільйони років тому! А Н’даку-ванга… вибачте, якщо це святотатство, але ваш Світлоносний — це ватажок зграї!

Старий жрець довго мовчав.

— Ти жив серед нас, — нарешті заговорив Лакемба, спостерігаючи за тим, як його матінка поволі підіймається на горб. — Ти мав чути. Легенда про акулячого царя Камо-боа-лії, як ще іноді називають Н’даку-ванга, і дівчину на ім’я Калеї.

— Звичайно, звичайно! — радісно закивав доктор. — Про те, як Камо-боа-лії закохався в прекрасну Калеї, прийнявши людську подобу, одружився з нею, і вона народила йому сина Нанаує. Повертаючись у море, Камо-боа-лії попередив Калеї, щоб вона ніколи не годувала дитину м’ясом, але з часом хтось порушив заборону, і Нанаує відкрилася таємниця перетворення. Багато людей після цього загинули від зубів перевертня, і врешті-решт Нанаує зловили й убили. Дуже сумна історія. Але при чому тут…

— При тому, що поряд з Нанаує не знайшлося правильного Мбете, який би навчив його правильно користуватися своїм даром, — перебив доктора жрець. — Інакше все б склалося інакше. Так, як судилося споконвіку. У морі з’явився б Господар.

— Господар?! Ви хочете сказати…

Поряд почулося важке старече дихання, і Туру-ноа Лакемба зупинилася за два кроки від сина, насилу переводячи дух.

— Вона вагітна, — відсапавшись, вимовила стара на діалекті Вату-вара.