Генрi Лайон Олдi - Вкласти душу

— Після Х’ю і Неда, — додав він похмуро.

— Може, і так, — низький голос капрала Джейкобса прозвучав вагомо. — Але запам’ятай, Ламберте: перед тим, як хлопчиська зжерла акула, хтось, схоже, всадив у нього заряд картечі.

— Та кому він був потрібен? — буркнув Малий Лемб, присмоктавшись до банки з тоніком.

Капрал промовчав.

— Не знаю, як там щодо картечі… — пробурмотів похмурий рибалка з-за сусіднього столика. — Може, Пол і не був винен, тільки з того дня у нас у всіх почалися проблеми…

Стрім-айлендці в барі загаласували, погоджуючись з рибалкою та кваплячись висловити свою думку. Доктор Флаксман короткозоро мружився, розгублено озираючись на всі боки, а Мбете Лакемба, про якого всі забули, сидів і возив шматочком хліба по сковорідці. Ні, він не стане розповідати цим людям про те, що відбулося у ніч втечі Н’даку-ванга.

Барабан-лалі глухо співав під долонями. Довгий стовбур метрового діаметру, по всій довжині якого прорізали канавку, а під нею ретельно видовбали заглиблення-резонатор. Кінці барабана загиналися досередини, і руки жерця невпинно вибивали ритм — права, ліва, права, ліва, пауза…

Лалі-ні-тарата, похоронна музика, плив над Стрім-Айлендом.

Права, ліва, права, ліва, пауза… доки хлоп’яче лице не вищирилося із мли гострозубим осміхом.

— Ейе, Ейе, важка моя ноша, — тихо затягнув старий жрець мовою своїх предків, — човен табу спущено на воду! Ейе, Ейе…

— Ейе, ейе, — пролунало у відповідь, — собачий корінь! Світлоносний шле юнака до мудрого Мбете!

— Навіщо? — долоні здіймалися і опускалися; лалі-ні-тарата, початок смерті, витоки Стежки Туа-ле-іта.

— Для Вакатояза, Дарування Імені.

— Світлоносний скуштував твоєї плоті? Відповідай, ти, охочий стати правильною людиною і більшим, ніж звичайна правильна людина!

Рука хлопця піднялася в жесті, який тутешні мешканці вважали образливим; тільки замість презирливо відстовбурченого пальця переливався блискучим кривавим згустком короткий обрубок.

— Скуштував, мудрий Мбете; і я відповів Йому поцілунком.

— Що спочатку: рана або голки?

— Сам знаєш, мудрий Мбете…

— Яке татуювання ти хочеш?

Хлопчисько не відповів. Тільки сліпуче усміхнувся до матінки Мбете Лакемби, підстаркуватої Туру-ноа Лакембе, матері явуси «Тих, що керують акулами», яка вже стояла на порозі будинку, тримаючи в тремтячих руках торбинку, привезену з Вату-вара.

До ранку ритуал було завершено. Пол натягнув підсохлу футболку, ховаючи від допитлих татуювання на лівому боці, поглянув обрубок, який гоївся на очах, — і, вклонившись, вийшов.

Ні, Мбете Лакемба не стане розповідати цим людям про ніч Вакатояза, ніч Дарування Імені. Як і про те, що Гирявий Абрахам, батько Пола, вже давно не спить, і примружене ліве око п’яниці-емігранта уважно стежить за тим, що відбувається в барі.

Як і про те, що кроки Долі чути зовсім поруч, вона вже підкралася, і задушливе повітря, провісник завтрашньої грози, пахне близькою кров’ю; про це жрець також мовчатиме.

Владарі океану мудрі; вони вміють мовчати.

— …Життя від цих тварюк не стало! Хоч у море не виходь: риба поховалася, а сітки акули на клоччя рвуть, мов навмисне, ніби нашіптує їм хто!

— Так ВІН же й нашіптує!

— Тихо ти, дурень! Від гріха подалі…

— А я кажу — ВІН!..

— Динамітом, динамітом їх, сволот!

— Можеш засунути свій динаміт собі в дупу разом зі своїми порадами! Оно, Нед Хокінс вже спробував!

— Куди уряд дивиться? Влада штату?

— Туди ж, куди тобі порадили засунути динаміт!

— Но-но, ти владу не чіпай!..

— ТА ЗАМОВКНІТЬ ВИ ВСІ!!! — від гучного гарчання капрала Джейкобса здригнулися стіни бару, і рибалки приголомшено замовкли.

— Ви хотіли щось уточнити, докторе? — ввічливо поцікавився капрал, зблиснувши білосніжними зубами. — Я вас уважно слухаю.

— Наскільки я розумію, на Стрім-Айленді вже є людські жертви… Мені дуже прикро, панове, та чи не міг би хто-небудь нарешті пояснити: люди загинули через акул?

— Ні, через Міккі Мауса! — гаркнув Малий Лемб. — І чого це ви, містере, усе випитуєте та винюхуєте, ніби якийсь гівняний коп?

— У кожного своя робота, — розвів руками доктор Флаксман. — Я іхтіолог; кажучи просто, вивчаю морських риб. Спеціалізуюся на селахіях… на акулах, — уточнив він, зиркнувши на розлюченого бармена.

— Ну якщо ти такий грамотний йолоп — може, порадиш, як нам бути?!

— Але для цього я спершу мушу дізнатися, про що йдеться! Вам так не здається? — хитро примружився Александер Флаксман.