Генрi Лайон Олдi - Вкласти душу

Емі знічено закліпала, намагаючись осмислити останню заяву коротуна; Малий Лемб вдоволено пирхнув, а інші про всяк випадок змовчали.

Але доктор Флаксман і не збирався зупинятися.

— Ви, міс, бачили коли-небудь акулячу шкіру зблизька? Пробували її на доторк? А я бачив і пробував! Так званими плакоїдними лусками, якими вкрита шкіра акули, людину можна оббілувати ще до того, як акула пустить в хід зуби! Власне, плакоїди і є зуби, зі всіма основними ознаками, тільки не розвинені остаточно! Це вам не шерсть кошеняти; і навіть не якийсь там наждак! До речі, юначе, підійдіть-но сюди! — гукнув іхтіолог Баррі.

Хлопець сіпнувся як від раптового поштовху, але слухняно встав і підійшов до доктора.

— Оберніться… так, лицем до світла. Саме так і виглядають наслідки прямого контакту людини з акулячою шкірою! Класичний зразок! — Флаксман покрутив Баррі перед собою, немов експонат, демонструючи сітку шрамів на лівій половині хлопцевого обличчя всім присутнім у барі.

— Мабуть, пробував з акулою поцілуватися, — пробурчав собі під ніс Кукер, вправно прикурюючи однією рукою самокрутку.

Жарт бармена насмішив тільки Ламберта Мак-Еванса, та й то через своєрідне почуття гумору рибалки.

— Ви помилилися, містере, — раптом буркнув Баррі. — Це не акула. Це мене Пол ударив.

— А ну, розповідай! — миттєво відреагував капрал, що розправився на той час із сендвічами і сьорбав пиво (розторопний Пако встиг забезпечити Джейкобса новим кухлем). — Я бачу, історія швидко обростає новими обставинами! І знаєте, що мені здається? Що ви всі чомусь не квапилися повідомляти подробиці нашому спільному знайомому — сержанту Барковичу… Давай, хлопче, я чекаю. Що там у вас сталося?

— Та тут нема чого розповідати, — Баррі знічено втупився в підлогу. — Ішли ми якось з Чарлі Хемметом повз Сірі скелі, аж бачимо: Пол іде. Від «Акулячої Пащі». Це вже було після того, як втекла акула Мало… пробачте, містера Мак-Еванса! Вона втекла, а Пол усе біля бухти тинявся, ніби чекав чогось…

— Коротше! — капрал Джейкобс обтер бузкові губи долонею і виразно стиснув цю саму долоню, палець за пальцем, у вельми солідний кулак.

— Добре, містере Джейкобс! Чарлі Хеммет мені й каже: «Пам’ятаєш, Баррі, ти його попереджав, щоб за Емі не упадав?» Я киваю. «Так от, я їх вчора бачив. На березі. Заходом сонця милувалися…» Ну, мене тут злість узяла! Схопив я Пола за барки — він якраз до нас дійшов — сказав пару теплих і спиною об валун стукнув. Аби закарбував собі на лобі.

— Сволота ти, Баррі, — стиха кинула дівчина. — Тупе здорове бидло. Гірше за акулу.

— Може й так, Емі, — понівечена щока Баррі сіпнулася, затанцювала страшним хороводом рубців. — А може, й не так. І скажу я тобі ось що: Пол твій чудовий одну руку вивільнив і тильним боком долоні мене по пиці, по пиці… з розмаху. Добре ще, що я відразу знепритомнів. Лікар у Чарлстоні потім говорив: від больового шоку.

Баррі машинально торкнувся шрамів кінчиками пальців, не підводячи очей.

— Отямився я від стогонів Чарлі. Він на мене навалився і повторює, наче недоумкуватий: «Баррі, ти живий? Ти живий, Баррі?» Живий, відповідаю, а мова не повертається. І до лівої щоки наче жарину приклали. Не пам’ятаю, як додому дісталися. Батькам збрехали, що на Сірих скелях в провалля упали. Вони повірили — не дарма ж у мене вся пика переорана, а в Чарлі правий зап’ясток зламаний? Чарлі мені вже потім розповів: це його Пол за руку взяв. Просто взяв, пальці стиснув… от як ви, містере Джейкобс! Тільки у вас лапа, не приведи Боже, а Пол завжди хирляком був…

Тиша.

Люди мовчали, переглядалися; Малий Лемб навіть рота роззявив, але не наважився видати що-небудь непристойне (що було на Мак-Еванса абсолютно не схоже) — час ішов, а люди мовчали…

— Може, ми все ж таки повернемося до акули? — нарешті попросив доктор Флаксман, порушивши тривалу задимлену паузу, за час якої встигли закурити всі, крім самого доктора, старого Лакемби й Емі. Дим згустився, і обличчя, що проступали крізь його сизі потоки, почали скидатися на витрішкуваті риб’ячі морди за склом гігантського акваріума.

— Баррі казав, що акула врешті «втекла», — риба на ймення Флаксман чмокнула губами. — Як це сталося? Врешті-решт, тут не федеральна в’язниця, а Carcharodon Linnaeus — не терорист, що риє підкоп!

На жаль, складна назва білої акули, що викликала загальне пожвавлення на вчених колегіях, у Кукеровому барі нікого не зацікавила.

— Коли ваші друзяки, мудрагелі з Чарлстона, навіть не почухались у відповідь на нашу з Х’ю депешу… — Ламберт був уже напідпитку й насилу ворушив язиком;; вимовивши цю кручену фразу, він з хвилину відпочивав. — Так от, ми тиждень почекали — і відбили їм… про що це я?.. так, справді, другу телеграму відбили, ось! А треба було поїхати особисто й відбити нирки! — бо вони таки відгукнулися! Мовляв, хрін вам, рибарі мокрозаді, а не грошей, вдавіться своєю триклятою акулою — або хай краще вона вами вдавиться!