Олесь Бердник - Покривало Ізіди

Здесь есть возможность читать онлайн «Олесь Бердник - Покривало Ізіди» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2010, ISBN: 2010, Издательство: «Схід-Захід», Жанр: Фантастика и фэнтези, Фэнтези, Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Покривало Ізіди: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Покривало Ізіди»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Заключний том серії «Всесвіт Олеся Бердника» об'єднує легендарні та казкові повісті різних років. Разом з героями збірки «Покривало Ізіди» читач переживе останні дні легендарної Атлантиди, побуває в оселі Світла — Шамбалі та на Запорізькій Січі; він шукатиме живу воду безсмертя, Край Казки за межами видимого світу і у власній душі; доторкнеться до драматичного життя першої в історії жінки-філософа Гіпатії Алексаидрійської і пройде тернистими шляхами пошуку Істини разом з видатним еллінським математиком Піфагором.
Легенди різних народів, казкові події та історичні факти химерно переплітаються на сторінках збірки «Покривало Ізіди». Повісті «Окоцвіт», «Лабіринт Мінотавра» та цикл казок «Серце Матіоли» входять до шкільної програми позакласного читання.

Покривало Ізіди — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Покривало Ізіди», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— В городищі нікого нема, — сумно сказав хлопець. — Там страшно… Я знайшов два коржі, рибу і… ось… м’ясо…

— Гаразд, гаразд, — погладив його по голові Глиця. — Ти справжній вояк, синку… А тепер нам пора. Бачиш — у тій стороні заходить сонце?! Там тече велика річка, Славута… Будемо пробиратися туди. Може, зустрінемо людей, яровитів. Наступає ніч, йди за мною, не загубись…

— Я не одстану, дідьо, — запевнив Святобор.

Рушили. Спереду йшов Глиця, з мукою і великим зусиллям долаючи кожен крок, а позаду, сторожко озираючись, дріботів маленькими ноженятами хоробрий хлопчик-яровит з роду Ведмедя.

Над лісом впала пітьма. В гущавині ухнув сич, десь тоскно завили вовки. На небі замерехтіли ясні зірки.

Глиця проминув жертовник, де ще тліли жарини під ідолом Ведмедя, поволі вибрався на глиняну кручу, повернувся обличчям до вже невидимої галявини.

«Прощай, рідне городище. Йду шукати кращої долі для яровитів. Не я — так оцей хлопчина побачить її… а не він, то діти чи внуки його…»

З полудня налетів вітер, дихнув теплим повітрям. Воно пахло димом згарищ. Верховіття дерев глухо загули, починаючи свою віковічну таємну пісню. Темні чагарі зімкнулися, ховаючи в рятівній гущавині дві постаті — одну високу, другу маленьку…

3

Глупа ніч застала Глицю і Святобора далеко в гущавині, серед глибокої долини. Вояк вже зовсім знесилився і далі йти не міг. Він скинув з плеча торби з начинням, сів на стовбур поваленого бурею дерева, з полегкістю зітхнув.

— Будемо спочивати, синку. Я більше не можу йти…

— І я… хочу спати, — винувато прошепотів хлопець.

— От і добре, — пригорнув Святобора до себе Глиця. — Зараз влаштуємо кубло… і спи собі… Бачиш кущі папороті?

— Бачу…

— Рви їх і неси сюди. Та побільше…

Хлопчик ступив кілька кроків убік, боязко озирнувся. Глиці майже не видно. Темно, мов у землянці. Лапаті віти папороті ворушаться. Святобору здається, що під ними ховаються невідомі казкові потвори, всякі лісові духи, про яких перед сном любили розповідати ненька і баба. Долиною котиться жахливий регіт. Мурашки повзуть поза шкірою в хлопчика. Що воно таке? Знову козари? Чи, може, духи лісу? Як страшно! А все ж втікати не можна! Бо Глиця буде сміятися! А його думка так багато значить для Святобора, думка вояка, що не боявся суперечити самому духовиду, перед яким тремтіли і ненька хлопчика, і дід, і батько, що загинув від кігтів ведмедя…

Серденя хлопчика калатає швидко-швидко, ноги терпнуть від страху, але він закушує губи і рве міцні віти папороті.

— Де ти, Святоборе, хутчій! — чути голос Глиці.

— Я зараз, дідьо…

Хлопчик раз за разом носить оберемки м’якого зілля. От вже досить на двох! Глиця лізе під коріння поваленого дуба, в глибині ями вимощує папороттю.

— Лізь сюди, синку.

Святобор заповзає в схованку. Як тут тепло, затишно. І зовсім не страшно. Хлопчик притиснувся всім тільцем до грудей Глиці, скрутився калачиком. Очі його склепилися, хвилі дрімоти владно заколисували дитячу свідомість.

— А вовки не нападуть на нас, дідьо? — бурмотів хлопчик.

— Спи, синку, не нападуть…

— Мені не страшно з тобою, дідьо… ти хороший… ти рідний…

— Спи, Святоборе… ти справжній вояк…

Хлопчик замовк. Незабаром почулося тихе сопіння. Лише руки та ноги Святобора інколи сіпалися, та з вуст зривалося схлипування.

А Глиця не міг заснути. Розбурхана кров розганяла сон, нестерпно боліли розтривожені рани на підошвах. А ще боявся вояк нападу вовків або ведмедя. Нині якраз той час, коли звірі виходять на полювання… Треба остерігатися!

Глиця витягнув з сагайдака лук, поклав стрілу на тятиву. Якщо сунеться хижак в діру — тут йому й кінець!

Десь недалеко затріщали чагарі, почулося незадоволене хрюкання. Глиця затаїв дух, прислухався. Вепри! Ну, цих не страшно, вони ніколи не полізуть до схованки, якщо їх не розізлиш!..

Потім вепри десь відійшли геть. Над долиною запанувала тиша. Тільки вгорі шелестіло листя дубів під ніжним подихом нічного леготу. Потроху притупився біль в ногах Глиці, тихе сопіння хлопчика діяло заспокійливо, наганяло дрімоту. Темрява прорізалася багряними язиками полум’я, перед очима вояка заблищало зловісне вістря жертовного ножа, потім крики козар оглушили його…

Глиця стрепенувся, розплющив очі. «Геть, маро! То минуле, його треба відкинути… Дай мені спокій, відійди в край темних духів! Завтра зійде ясне сонце, під його промінням мені йти далі по важких дорогах життя… Згинь же, примаро ночі, не заважай живим!..»

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Покривало Ізіди»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Покривало Ізіди» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Покривало Ізіди»

Обсуждение, отзывы о книге «Покривало Ізіди» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x