Олександр Бєляєв - Мертва голова

Але тут раптом Баллонтайн вибухнув. І вибух його сміху був схожий на гарматний постріл, причому, за законами віддачі, його корпус відкинувся назад, а потилицею він так дуже вдарився об стіну, що на кілька хвилин втратив свідомість: йому прикладали холодні компреси і давали нюхати спирт.

Сполдінг торжествував.

Веранда ставала тісною для його експериментів. І він вирішив попрацювати гегманом у мюзік-холі. У нього вже була солідна теоретична підготовка, якої не мають артисти, і в нього був зібраний великий матеріал дотепів та анекдотів усіх часів і народів. Не диво, що успіх прийшов до нього зразу, а за успіхом і досить великі заробітки. Сполдінг щедро розплатився з місіс Адамс і, на її превеликий жаль, переїхав на нову квартиру в центрі міста.

Маючи солідну теоретичну й практичну підготовку, Сполдінг вирішив запропонувати свої послуги Бекфорду. Сполдінг уже здобув деяку популярність, і йому неважко було проникнути до Бекфорда, поговорити з ним і переконати першого гегмана Америки взяти його, Сполдінга, до себе як «наукового консультанта».

Сполдінг гаряче взявся до роботи. Ознайомився з каталогом «шедеврів світових дотепів і жартів», з грамофонними пластинками, кінотекою. Справа Бекфорда була розрахована на масовий збут, і тому Сполдінг взявся вивчати «середнього американця» — його смаки, його вдачу.

Треба було з’ясувати, чому рекордні програми Бекфорда не викликають колишнього сміху і чим можна знову викликати цей сміх. Від вивчення натовпу, масового «середнього американця», Сполдінг перейшов до вивчення окремих людей, типових представників певних класів і груп населення. Розсмішити безробітного, робітника, службовця, що перебуває під страхом звільнення; домовласника, що лишився без пожильців; крамаря без покупців, антрепренера порожнього театру. Розсмішити голодного каліку, арештанта, меланхоліка. Розсмішити людину, пригнічену турботою, занепокоєну, стривожену. Розсмішити всіх їх — значить розсмішити середнього американця, від природи здорового, схильного до оптимізму і гумору.

Після наполегливої праці Сполдінгу вдалося розв’язати це завдання.

— Ви навіть мертвого примусите розсміятися, Сполдінг! — говорив задоволений своїм консультантом Бекфорд.

Можна було зайнятися розширенням виробництва. І тут Сполдінг проявив велику винахідливість. Він розширив коло клієнтів, замовників, обновив «асортимент товару», винайшов нові сорти й види продукції. Рекламні проспекти з додатком «зразків товару» розсилались акторам театру й кіно, драматургам, письменникам, журналістам, адвокатам, конферансьє, цирковим клоунам, лікарям, тюремникам, педагогам, професорам, перукарям, навіть настоятелям церков різних віросповідань.

«Сміх, як метод лікування!» — при цьому наводились приклади й авторитетні висновки вчених. «Веселий перукар залучає клієнтуру!» — історія містера Гонкіса, перукаря, що розбагатів після того, як почав користуватись послугами концерну містера Бекфорда. «Клієнт м-ра Бекфорда містер Г. зачарував своїми веселими жартами міс Н., багату і вродливу дівчину, й одружився з нею». «В театрі, де не перестає звучати сміх, ніколи немає порожніх місць — переконливі приклади».

Реклами робили своє, попит на дотепи зріс. На подив самого Сполдінга, він завербував досить багато клієнтів серед церковних проповідників, що якось умудрялися поєднати земний грішний сміх з небесною єлейністю.

З’явились у продажу нові пластинки фірми Бекфорд із записом чарівних виступів Сполдінга, пластинки-листівки з анекдотами й смішними піснями, коробки з сюрпризами, що викликали сміх, фокусні сміховинні сигари, цигарки, цукерки, біноклі, стереоскопи, іграшки, дзеркала, карлики, звірятка, що роблять несподівані забавні рухи чи видають смішні звуки.

В спритних руках Сполдінга сміх, немов міфічний старик Протей, що набирав різноманітного вигляду, перетворювався то в слово, то в звук, то в фарби, то в те й інше, разом узяте. Раптовий успіх — великий доход — приніс останній винахід Сполдінга — вуличні «кіоски сміху», де перехожі за дешеву плату могли за п’ять хвилин насміятися досхочу. Вони виходили звідти з веселими вигуками, їх очі сльозилися від сміху. Це було найкращою рекламою, і біля кіосків завжди юрмились черги.

Справи Бекфорда поліпшилися і швидко пішли вгору. Він був цілком задоволений Сполдінгом, але Сполдінг не був задоволеним своїм хазяїном. Свого часу між ними була укладена така угода: Бекфорд платить Сполдінгу щомісячну тверду плату. Крім того, як тільки прибутки Бекфорда почнуть зростати, Сполдінг одержує два проценти — всього тільки два проценти! — з суми нових, додаткових прибутків. Але чим більше зростали прибутки, тим менше бажання дотримуватись угоди виявив Бекфорд. Він не хотів платити два проценти.