Віктор Сапарін: Об’єкт 21

— Ви цього хлопчину не випускайте з уваги, — сказав майор. — Хлопчаки дуже спостережливі й інколи помічають таке, що дорослому й на думку не спаде.

Ліс було прочесано дуже добре. Але навіть вимуштрувані собаки не знайшли на землі ні одного сліду людини, що так загадково зникла. Лісник, обходячи ділянку лісу, де напередодні він бачив кілька засохлих дерев, і розглядаючи верхівки сосен, помітив у густій шапці однієї з них щось темне, схоже на велике гніздо. Це був труп людини, затиснутий і скарлючений між стовбуром дерева і великою гіллякою.

На трупі була смугаста піжамна куртка, розірвана під час падіння, шовкова сорочка з галстуком і чорні штани. Нічого, крім картатого носовика, у кишені штанів не виявилося. Не знайшли й бамбукової палиці, хоч майор Скоробогатов і його помічник дуже старанно обнишпорили все навколо.

Медична експертиза встановила, що Розщепихін помер від перелому хребта внаслідок сильного удару об дерево.

Небагато про що дізнався й Петров, який повернувся з міста. Розщепихін працював близько року агентом по збуту в артілі, що виготовляє лабораторні прилади. Приїхав сюди з іншого міста, за сімсот кілометрів, де, судячи з анкети, теж працював у промисловій кооперації.

Ніяких організацій, які б займалися польотами, в місті немає. З наукових установ є тільки інститут хімії. Один з його співробітників, Виноградов, завідуючий господарством, давно знає Розщепихіна. Зустрічалися зрідка і тут, у місті, головним чином у зв’язку з замовленнями інституту на лабораторне обладнання. Зустрічі друзів майже завжди закінчувалися випивкою. Частував Розщепихін. Крім цього, Виноградов більше нічого не повідомив.

— Між іншим, — задумливо промовив Скоробогатов, — Лук’янова твердить, що Розщепихін не п’є. Що ж виходить? Непитущий чоловік кличе пити іншого, мабуть, такого, що п’є. Значить, він зацікавлений в ньому.

— Ну, звичайно. Знаєте що? Поїдьте, мабуть, у Черемушки. Огляньте ще раз усе. Неодмінно треба знайти хоч якийсь кінчик у цьому клубку!

Виконуючи наказ майора, Петров ще раз ретельно оглянув кімнату, в якій жив Розщепихін. Нічого нового він там не знайшов. Чемодан із звичайнісінькими речами, На столі — кусок дроту. Петров узяв його в руки: один кінець обпалений.

Ця річ нагадала йому про хазяйчиного хлопчика.

— Грицю! — покликав він, виходячи на балкон.

Ніхто не обізвався.

— Грицю! — гукнув ще раз лейтенант, спускаючись по сходах..

— Побіг кудись, — сказала Лук’янова, що саме прибирала в квартирі.

Петров знайшов хазяйчиного сина на березі струмка, який протікав недалеко від будинку.

Хлопчик займався своєю улюбленою справою. Селячи на камені, він видував через соломинку пузирі. Видно, хлопчина був неабиякий мастак: із соломинки звисала прозора куля завбільшки з футбольний м’яч.

Лейтенант зупинився і почав спостерігати. Гриць продовжував дути. Незабаром пузир став такий, як астраханський кавун, і блискотів на сонні, мов фантастичний плід. Хлопчик підвівся і все дув у свій інструмент.

Лейтенант не стримався і ступив уперед.

— Що це в тебе? — спитав він.

Гриць вийняв соломинку з рота і, тpимaючи її разом з пузирем у витягнутій руці, пояснив:

— Знайшов я цю соломинку. Можна дути скільки завгодно, пузир ніколи не лопне!

— Де ж ти знайшов її?

— Та на траві, біля нашого будинку…

— Дай подивитися.

Гриць подумав і віддав свою забавку. Пузир, доки тривала ця розмова, помітно зменшився в обсязі.

— Подуйте, — сказав Гриць, — самі побачите.

Петров підніс соломинку до губів і почав дути, причому робив це так старанно, що через десять хвилин тонка куля досягла вже метра півтора в діаметрі. Лейтенантові довелося нахилитися за поручні містка, перекинутого через струмок. Величезна куля звисала, майже торкаючись води. Далі дути було вже неможливо.

Раптом Петров спитав:

— Слухай, це часом не та сама соломинка, яку в тебе брав дядя Федір, ваш пожилець?

Хлопчик почухав потилицю.

— Може й вона. Тільки що це в нього за мило таке?

Петров не відповів. Він випустив повітря з пузиря, стежачи за тим, як прозора, наче зіткана з повітря, куля повільно зменшується.

Довелося чекати цілих чверть години, доки пузир зник. Тепер на кінчику соломинки, розщепленому у вигляді зірочки, висіла туга крапля блідо-опалового кольору.