Олександр Шалімов - Зустріч з тиранозавром

Персі продовжував патякати.

Раптом я згадав, що в задній кишені штанів у мене лежить складений ніж. Руки мої були скручені за спиною, але пальці залишались вільними. Я почав перебирати ними і дотягнувся до задньої кишені. Зачепивши ніж пальцем, я затиснув його в долоні. Тепер треба було відкрити лезо. Це виявилось нескладним. Персі потягнувся до пляшки і налив віскі.

Я вже не чув, що він бубонів. Думав лише про вірьовку, що стягувала руки. Чи вдасться її перерізати? Нарешті, вона ослабла. Кисті руки були звільнені. Я поворухнув ліктями і відчув, що руки вільні. Але мої ноги були міцно скручені, і я не міг розраховувати одним стрибком опинитися біля столу, де лежав пістолет. Треба було чекати, щоб Персі відвернувся. Та він обірвав на півслові своє базікання й поспішно ступив до мене.

— Вам, здасться, незручно лежати, професоре, — сказав він і хотів помацати вірьовку.

Тієї ж миті я щосили вдарив його зв’язаними ногами в живіт. Він важко повалився на підлогу. Впав намет і прикрив нас.

Я перерізав вірьовку на ногах і вислизнув з-під брезенту. Але і Персі встиг схопитись на ноги. В руках у нього був пістолет.

— Гад, ось що ти задумав, — прохрипів він. — А я ще хотів позбавити тебе від мук. Ну, тепер, старий дурень, я прострілю тобі ноги і кину живцем твоєму ящеру. Ха-ха-ха! — він підняв пістолет, ступив два кроки і прицілився в мене. — Сміється той, хто сміється…

Останнє слово заглушив постріл.

Він здався мені надзвичайно далеким. Дивно, що я не відчув болю і продовжував стояти, міцно стискаючи рукоятку ножа.

І раптом я помітив, що вираз обличчя Персі різко змінився. В його очах застигли подив і злоба, і він повільно впав навзнак.

Я озирнувся. До мене біг Квалі з карабіном у руках…

Я дописую ці рядки в польських Судетах. Зараз весна. Вдалині за квітучими садами і червоними черепичними дахами біліє красуня Сніжка. Коли я повернувся на батьківщину, товариші помістили мене в цей санаторій.

У пустинних алеях старого парку і за письмовим столом я знову й знову переживав події останніх років.

Звичайно, я не міг зробити інакше. Моє місце тільки тут, на рідній землі.

Я розумів це і раніше. Змова, жертвою якої я мало не став, лише прискорила рішення. Містер Леслі Бейз, ми з вами вороги… І не тільки тому, що ви задумали принести мене в жертву своїй жадібності. Ми істоти різних світів — світу людей і світу тиранозаврів… В перші тижні після повернення мене гнітили кошмарні сни. Найчастіше повторявся такий: елегантний чоловік з животиком і золотими зубами заходив у мою палату. Я впізнавав містера Леслі Бейза. Він пропонував укласти контракт, умовляв, шепотів про гроші і раптом перетворювався на тиранозавра. Страховище насувалось, розкривало люту пащу, я пробував тікати, кликав на допомогу…

Ці сни більше не повторюються. Незабаром я їду у Варшаву — там мене чекає робота.

А в далекому Конго точиться війна. Квалі здобуває свободу для своєї батьківщини…

Я часто думаю про Квалі.

Тоді, того жахливого дня я уклав з ним союз братерства над тілом застріленого Персі Вуффа. Містер Бейз ніколи не одержить свого ящера, — вирішили ми. Остання робота палеонтолога Збишека Турського в світі тиранозаврів повинна залишитись незакінченою.

Я написав коротеньку записку Джонсону. Можливо, він і не зрозумів її… Потім ми закопали тіло Н’Кора. До трупа Вуффа ми й не доторкнулись.

Потім я вклав кілька патронів динаміту між колодами, що закривали вихід з розколини, і підпалив шнур. Ми сховались за скелями. Гримнув вибух. Вихід з розколини був відкритий. Ми чекали. Минуло кілька хвилин, і ящір, немов величезна жаба, пострибав до річки, важко гепнувся у воду і, лякаючи крокодилів, поплив у бік озера…

Коли ми вирушили в дорогу, настала ніч. Здалеку долинув чийсь регіт.

Квалі прислухався.

— Гієна сміється, — сказав негр. — Мабуть, над Персі Ух…

Гієни все-таки сміялися останніми.

Через тиждень ми добралися до берегів Убангі. На плоту переправилися на північний берег, добрели до французького поста і тут розпрощалися.

— Куди підеш? — спитав Квалі.

— На батьківщину. В Польщу… Прощай, Квалі!

— Прощай, брате! Приїзди знову Конго, коли мій країна стане вільний!

Він легко стрибнув у пірогу…

Через кілька днів мене літаком доставили в Конакрі. Тут я зустрівся з Борщаком. А потім — теплохід, Гдиня, Судети…

Але тепер все позаду. На столі свіжий номер американського журналу. В ньому надрукована замітка про зуб Tyrannosaurus beizi ritas. Прізвище автора обведене траурною рамкою. Внизу примітка, що професор Турський трагічно загинув у кігтях сучасного хижого ящера. В редакцію журналу вже надіслано листа про те, що професору Турському пощастило врятуватись. У ґрунтовній статті описаний велетенський ящір-хижак, що зберігся в болотах екваторіальної Африки. Стаття ілюстрована кольоровими фотографіями.