Володимир Шитік - Остання орбіта

— Я знаю, що ви не хочете турбувати мене. Може, й правильно робите. Тільки я весь час думаю про це. Мені здається, Сергію, що там були риби, — і пішов згорблений, ніби в чомусь винуватий перед друзями.

Шабанов наздогнав його, притиснув до грудей і попросив:

— Коли що, ви тут з Павлом не гайтеся, повертайтесь на Землю.

Корзун кивнув.

Море зустріло людей звичним спокоєм. Альтаїр щойно показався над обрієм, і його диск світився на сірій водяній гладіні довгою пурпуровою смугою. Шабанов на хвилину спинився, прислухаючись до неспокійних ударів серця, і потім рішуче стрибнув униз.

За ним сповзли роботи. Утрьох — людина і два роботи — вони залишали багато слідів. А Саватєєв бачив тільки ямки, які зосталися від важких черевиків Шабанова.

Через якусь хвилину Шабанов спинився. Від моря його відділяла вузька смуга жовтого піску. Він чекав чогось неймовірного, а довкола було мов на земному пляжі — ось коли б іще поруч росли дерева та кущі і не треба було вдягати герметичний костюм. Щоб заспокоїти Саватєєва, Шабанов озирнувся і весело крикнув:

— Бачиш? На мене духи не діють!

І тут у нього запаморочилася голова. Шабанов глянув на море. На його поверхні нічого незвичайного не було. Це він устиг ще відзначити, бо через мить перед очима попливли кола. Втрачаючи рівновагу, він махнув руками. Роботи зрозуміли це як сигнал про допомогу і кинулися до Шабанова. Але перш ніж вони підхопили його, він побачив перед собою якісь кільця, промені. Усе це вигадливо перепліталося, перехрещувалося, миттєво змінювало забарвлення, створюючи нові й нові неймовірні геометричні фігури. І начебто яскраві зірки падали навколо густим осіннім дощем. У Шабанова вже не було ні тіла, ані уявлення про те, де він.

Капітан опритомнів на кам’янистому урвищі, і перше, що побачив, — це стурбоване обличчя схиленого над ним Саватєєва. Шабанов покрутив головою.

— Тобі зле? — з тривогою спитав Саватєєв.

— Тепер уже ні.

Шабанов сів, поворушив плечима, руками, відновлюючи втрачену владу над своїм тілом. І розповів, що йому здалося.

— Гадаєш, з Корзуном було так само?

— Впевнений.

— Але чому він не розказує? Приховує чи не пам’ятає? — спитав Саватєєв і аж зморщився, так неприємно йому було підозрювати друга. Похопившись, він додав уперто, переконано: — Не пам’ятає.

— Так! — Шабанов прийняв його останнє міркування без сумнівів. — Значить, має ще відбутися щось таке, що стирає сліди з пам’яті. Я повинен повернутися на берег, Павле. Сам. Без роботів.

— Не поспішай. Треба підготуватися. У костюм вмонтуємо декілька мініатюрних кіноапаратів і передавачів. Якщо щось і забудеш, вони зафіксують. І, можливо, повідомлять твої координати, коли сигнали зможуть пробитися крізь товщу води.

Все повторилося спочатку. Тільки тепер за Шабановим наглядав і Корзун. Почавши заточуватись, Шабанов устиг крикнути: «Вимкни робота!» Затим він закружляв у неймовірному танці. В шоломофонах було чути його уривчасте дихання, немов він боровся з кимось. Потім знесилів і впав ниць. Море пестливо обмивало його прозорий гермошолом. Корзун було поткнувся на допомогу, але Саватєєв стримав його і шепнув:

— Дивись!

Близько від берега море раптом викинуло султанчик. Він постояв на місці, схожий на фонтан, потім ворухнувся, мов під подихом вітру, і перетворився на вихор, з кожною хвилиною набираючи сили і глибше угвинчуючись у воду. Невдовзі на місці вихору утворилася вирва метрів двадцять у діаметрі. Її стінки продовжували крутитися зліва направо, аж поки не оголилося дно. Тоді один бік вирви, ближчий до берега, витягнувся вузьким довгим язиком, лизнув пісок і повернувся на місце, захопивши з собою розпростерту людину.

Здобич ніби задовольнила море. Воно почало заспокоюватися і хвилини через три зовсім стихло, немов і не крутився щойно в ньому потужний вир.

— Що скажеш? — спитав Саватєєв і пошкодував про це.

Корзун стояв, мов остовпілий, зі зблідлим лицем.

— Га? — здригнувся він. — Все вилетіло з голови.

— Скоро про все дізнаємося. — Саватєєв говорив навмисно бадьоро. — Мені здається, що море хвилювалося лише з цього боку, щоб забрати Сергія.

Станції спостереження невдовзі підтвердили думку Саватєєва.

— Це дуже важливо, — пожвавився Корзун. — У всьому цьому є якийсь сенс.

— Не будемо поспішати з висновками, — спинив його Саватєєв.

Тим часом працьовиті роботи пригнали гідроплан. Затим зібрали будиночок, де люди могли б відпочити, встановили там пульти і екрани приладів спостереження.