Володимир Шитік - Остання орбіта

Жоден історик не сказав поки що, коли саме побудована Баальбекська веранда і з якою метою. Люди знають її з того часу, відколи пам’ятають себе. І тут напрошуються питання: чи могли побудувати наші далекі предки таке технічно довершене диво, та і навіщо? Адже вони, як відомо, були людьми практичними і самі навряд чи будували б таку махіну, бо потреби в ній не було. Тож подумайте, чи не варто зробити інший висновок? А що, як це був стартовий майданчик космічного корабля, що прилітав на нашу Землю?

І в Болівії були знайдені не менш цікаві стародавні пам’ятки. Біля витоків Амазонки, недалеко від села Тіагуанако, в Андах знаходиться озеро Тітікака. На його березі знайдено залишки великого міста. Будинки, храми, укріплення зроблені з великих каменів і блоків, які важать десятки тонн. Але місто знаходиться на висоті чотирьох тисяч метрів. Яким чином доставлялися туди будівельні матеріали? Вони відрізняються від тих, що є поряд. Легенда інків розповідає, що будували місто білі бородаті люди і що вони втекли потім під час паводку на човнах. Ці бородаті люди більше вже не поверталися в своє недобудоване місто.

— Здорово! — Вітя не відводив від Павла захопленого погляду.

А Валя сиділа на лавці і задумливо креслила носаком черевичка по піску.

— Але і це ще не все, — продовжував Павло. — Є інша легенда. Хоча, швидше, це наукова теорія. Геологи вважають, що декілька сотень тисяч років тому озеро Тітікака було морською затокою. Залишки міста на його берегах — це залишки морського порту. Серед них — руїни циклопічних споруд. Але «Ворота Сонця» в храмі Колососава вціліли. На них збереглися ієрогліфи, які в 1949 році вдалося розшифрувати. Вони є найстародавнішим календарем на Землі. Рік його, проте, не схожий на земний: має всього 290 днів — десять місяців по 24 дні і два по 25. Ми знаємо, скільки варіантів календаря перебрали наші предки, перш ніж зупинилися на сучасному. Рік у них також у свій час був меншим, аніж наш сучасний. Проте предки у той час не володіли довершеною наукою і технікою, не вміли створювати такі споруди. Значить, ті, кому належав календар на «Воротах Сонця», не могли помилятися. Хто вони? Пришельці з планети, де рік має 290 днів? А можливо, це не річний, а місячний календар? Ще в шістдесятих роках, досліджуючи за допомогою радіотелескопів Венеру, наші учені висунули припущення, що ця планета обертається навколо своєї осі трохи менше ніж за десять земних діб. Венеріанський місяць, таким чином, має приблизно (або точно) 290 наших днів. То, можливо, це були гості з Венери?

Павло замовк, підсів до Валі. Вона повеселіла, засміялася:

— Раптом звідти хто-небудь зараз на мене дивиться… — І пересмикнула плечима.

— Нічого йому більше робити! — обурився Вітя і звернувся до Павла: — А чим тоді пояснити, що пізніше ніхто до нас не прилітав?

— Пояснити просто, якщо повірити в сам факт. Уяви, що це були пришельці з далекого світу, звідки світло зірок доходить на Землю через багато тисяч років. Навіть якщо вони летітимуть із швидкістю світла, то підрахуй, скільки часу на це знадобиться. А скільки часу мине у нас, поки корабель буде в дорозі? Ти ж знаєш теорію відносності…

Валя подивилася на годинник:

— Зайдімо, Павлику, до нас. Посидимо трохи на прощання.

У затишній вітальні Павло роззирнувся, ніби був тут уперше. Кожна річ в цій кімнаті викликала сум. Щоб дещо розвіятися, Павло сів за рояль. Пробіг пальцями по клавішах. Кімнатою попливла мелодія. Але Павло, мабуть, не помічав, що саме грає.

— «Місячна соната», — сказала Валя. — Бетховен. Сьогодні ти полонений космосом, Павлику.

Павло подивився на Валю, не відразу вловлюючи сенс її слів. А Вітя глянув на сестру:

— Завела — полонений… соната. — Потім, почекавши трохи, запитав: — Павле Костянтиновичу, то, по-вашому, були вони у нас?

Павло перестав грати, обернувся до Віті і сказав:

— Не думаю. Але як хочеться, щоб це була правда!

— А я упевнений — були, — гаряче заговорив Вітя. — Просто люди погано знають поки що історію Землі. А я хоч на Марс, хоч далі куди полетів би, щоб знайти тих космонавтів і зустрітися з людьми інших планет.

— Підрости ще, — засміялася Валя. — Людина поки що думає про політ до Марса, і то як про серйозну проблему.

Павло знову нахилився над клавішами і, беручи акорд, закінчив думку:

— Упевнений, що скоро люди побувають і на Марсі, і навіть далі.

— Чуєш? — Вітя зверхньо подивився на сестру. — Ось почекай, закінчу школу — піду в училище космонавтів. Я знайду сліди пришельців на інших планетах.