Віктор Савченко - Сам собі бог

— Міцні кронштейни зовні. До розйомів кріпляться баки з пальними та двигун, що випробовується. Нічого зайвого: пального, чи азоту у випадку плазмового двигуна — обмаль.

— Тоді в чому ж складність польоту? — запитала Селена, скориставшись паузою. Взагалі, про це можна було і не питати. Вона чудово знала, за що її коханий любить «раму» і за що не любить. Але репортаж для глядачів.

— В останньому польоті сталося несподіване: на борт прошмигнув «заєць», точніше «зайчик», — Льоня багатозначно глянув на Селену. Вона все ще нічого не розуміла. — Тендітна така «зайчиха», красива. Але ж кілограмів шістдесят п’ять в одязі, шоломі. Якщо не більше. Додамо рюкзачок з водою, їжею, друкарською машинкою, магнітофоном, касетами та запасними блоками живлення. Десь я чув, що маленькі, тендітні журналісточки тягають за плечима два-три пуди. Чи не так?

— Це що, інтерв’ю? — у грудях ворухнулися недобрі почуття. Він знову поглянув на годинник.

— Разом, як мінімум, зайвий центнер. У сиву давнину капітани казали, що жінка на кораблі приносить нещастя. У своєму останньому польоті я отримав цілком наочне підтвердження, навіть більше — неспростовний доказ їх мудрості. Зайву масу теж треба розганяти. Варто пам’ятати, що випробувачі перевіряють роботу двигунів не просто в критичних, а в надкритичних режимах. Тому й за таких умов зайві сто двадцять кілограмів призвели до збільшення витрати азоту майже у півтора рази. Спочатку відхилення було майже непомітним, та коли баки азоту спорожніли, воно стало очевидним. Щоб не порушувати графік польоту й витримати задану швидкість, мені довелося підвищити витрату азоту, ось і все! Тепер весь азот вичерпано, двигун замовк, на борту — невагомість. Мені нічим гальмувати. «Рама» у межах тяжіння Місяця. Так, що, «зайчиха», марш до капсули.

Говорив він дуже спокійно, з батьківською посмішкою на вустах. Селену вразила ця недоречна посмішка й ніжність. Магнітофон вже давно зупинився, але вона навіть не помітила цього.

— Але ж є резервний двигун! — вигукнула з надією.

— Є невеличкий, — погодився він. — Але я давно хотів випробувати потрійну суміш азоту, водню та кисню. Тому за згодою «Полігону» спустошив резервні баки. Тільки в рятівній капсулі є трішки. Та цієї краплинки не вистачило б навіть для найпростішого маневру «рами». Зрозумій, я вичерпав пальне, приготувався до аварійної посадки і вже хотів залишити «раму», як несподівано з’явилася ти. Так що досить балачок. Марш до капсули!

— А ти?!

— Селено, зрозумій, капсула не човен, де один може веслувати, а інший плисти по воді й триматися за корму. Капсула розрахована на одну людину — пілота «рами». Іди до капсули. А я щось придумаю.

Селена вдивлялася у непроникні очі чоловіка і раптом зрозуміла: він обдурює її. Виходу нема.

— Льоню!!!

— Досить. За годину від «рами» залишиться брухт… Тому треба поспішати. Якщо вчасно не відчалити, капсула не встигне загальмувати, тоді станеться непоправне.

Від безвиході у Селени запаморочилося в голові: він усе знав ще відтоді, як вона виплила з-за пульту. Знав I не сказав їй ані слова, ані разу не дорікнув. Нещирий! Щоправда, спочатку він гарчав і гримав, але хто б стримався за такої ситуації. Він пестував, гладив, цілував своє кохання. Кохання… Надія! На що? Ніякої надії… Розпитати… Може?..

Несподівано Селена розревілася й пробурмотіла крізь схлипування:

— Льоню, Льончику, я нікуди не піду. Ми розіб’ємося. Наші кістки перемішаються і зотліють разом…

— Немає сенсу… Якщо один з нас може врятуватися, — він знизав плечима, — капітан останній залишає корабель, чоловік поступається місцем жінці. Марш до капсули й не кажи дурниць. За мене не хвилюйся, я щось придумаю.

— Я не зможу її запустити!

— Дурниці, запущу я. На пульті є кнопка аварійного запуску.

— Де? Покажи, я натисну її. Капсула відлетить, і ми загинемо разом.

— Що ж натисни, — він показав кнопку, саркастично посміхаючись. Відчуваючи каверзу, вона злегка натиснула її. Потім сильніше. Вдарила кулачком. Сміх чоловіка зупинив її.

— Нічого не вийде. Капсула сполучається з кабіною, тому її заблоковано. Лягай. Хтось повинен летіти, щоб розповісти на «Полігоні», що трапилось. Раптом я нічого не придумаю, не знатимуть, що сталося. Перевірятимуть, роки змарнують.

— Я не можу керувати капсулою, — Селена знову заплакала.

— Капсула рятує навіть пілота, що знепритомнів. На Місяць ти в усякому разі потрапиш. Як і я, — Льоня всміхнувся.