Їржі Берковець - Операція «Ліра»

(«Навіжені, самому собі подавати інформацію!» — промовив Дбм.)

Між цими трьома групами, які зображувались іноді у вигляді трикутника або рівняння з одним з основних елементів системи одночасно звучащих тонів різної абсолютної висоти, так званого тризвуччя, коливалася численна група навколомузичних діячів, тобто таких, які не творили музику, не відтворювали її, ані — у звичайному розумінні — не були її слухачами. Далі йшов довгий перелік професій, куди входили теоретики, науковці, критики, історики, педагоги, дослідники, редактори, референти, популяризатори, викладачі, аналізатори, режисери, техніки, міксери, коректори, архіваріуси, агенти, розпорядники, інкасатори, маніпулятори тощо.

(Цгф миттю підрахував, що в період культурної кульмінації на кожного творця, посередника та слухача припадало 12,6 навколомузичних діячів.)

Як вже зазначалося, групи Т (творці), П (посередники) та С (слухачі) не були відокремленими, тобто мали ряд спільних елементів. На початку розвитку виникли відношення

Т П; П С; С Т;

де творці були водночас посередниками і слухачами

Т = П = С

Проте ця класична формула ідеального доцентрового триграму старовинної суспільної музичної культури існувала недовго. Після поділу праці та інших причин група П, яка досі була весь час тотожною з Т, почала відокремлюватися від групи С. На дальшій стадії відбулося відділення частини групи Т від П, отже, деякий час була дійсною формула:

{?Т + [(Т — ДТ) (П —?П)] +?П} ПС

При цьому вся система виразно розвивалася в напрямку:

Група творців стала ще більш самостійною; кількісне співвідношення груп поступово створило послідовність

Т < П < С

Це співвідношення було дійсним лише для загальних, але ні в якому разі не для окремих випадків, наприклад, концертів сучасної музики, коли — кількісно! — мав місце зворотний вираз

Т > П > С

Тут Зог поставив питання про функцію групи Н (навколомузичних діячів). З’ясувалося, що в протоспатії, первинному періоді безпосереднього контакту множин Т, П, С, група Н не існувала взагалі, пізніше вона створилася і час від часу поповнювалася за рахунок невдалих або невизнаних творців та посередників або честолюбних слухачів. Найвищі в ієрархічній шкалі елементи групи Н, музичні науковці, критики та теоретики, працювали в двох напрямках — з одного боку, впливали каталітично, тобто прискорювали розвиток, з іншого боку — уповільнювали, гальмували цей процес. За довгий час існування музичної культури — який дорівнює десяткам тисяч обігів планети — дія обох напрямків досягла рівноважного стану, тобто була зведена до нуля, і тому функція групи Н при загальній оцінці до уваги не береться.

Потім настала важлива епоха звукового запису і телекомунікації.

Звуковий запис спочатку означав тезарвацію — збереження виконання твору посередником, яке досі було одиничним, з можливістю його повторення; отже, це якісно аж ніяк не позначилося на функції групи П — ані не збагачувало, ані не знецінювало її. Змінилося багато систем звукового запису, найбільше значення з яких мав грамофон (пластинка), магнітофон (стрічка, смужка) та акуон (сфероїд). Телекомунікаційні канали, зокрема радіо, телевізор та панаудіо, підтримали процес відокремлення груп посередників і слухачів; поступово зник безпосередній контакт між групами П та С.

Ця стадія відзначалася сильним кількісним ростом групи С, який був прямо пропорціональний кількості пристроїв звукового запису та телекомунікації, могутнім якісним розмахом групи П і змінною часткою якості і кількості групи Т.

С = f (rtZ), причому f(х2) > f(х1)

Лише пізніше почали застосовувати пристрої, які тлумачили музику автарктично, самостійно, без усякого втручання групи П. Вершиною серії таких пристроїв став ІНТЕРПРЕТОР, який відтворював будь-який музичний твір після того, як рукопис музичної інформації творця (так звану партитуру) вкладали до рецептора г пристрою. Удосконалені ІНТЕРПРЕТОРИ самі обирали варіації темпу, динаміки і агогіки при наступних виконаннях і тому цілком заступили виконання посередників.

Інший напрямок механічної технології відтворення одночасно викликав створення телепатичного запису музичного твору, яке було легко зрозуміло для кожного (ТЕЛЕМУЗГРАФ видавався книжкою: слухач-«читач» при зоровому сприйманні запису внутрішнім слухом чув досконалу пластичну і кольорову подобу музичної інформації. В пізніших моделях телемузграфу слухач міг сам обрати відповідний темп і змінювати його згідно з власним розсудком і т. д.).