Їржі Берковець - Операція «Ліра»

Примітка 2. За повідомленням про дату весілля А та О. Д. Фігар, а також за інші цінні дані складаю подяку онуці закоханого в музику перукаря — Розіні Альмавіва.

Він заспано мружив очі, дивлячись крізь планки борту на виблискуючу мозаїку сонячних цяточок, розсипаних по гладіні моря. Було жарко. Дзеркальце калюжі біля його ніг потроху розпливалося і зникало, як зникає рятівна тінь від щогли; якусь хвилину він безтямно лупав очима на білий слід, що залишився після солоного поцілунку моря. Звідкись із носа долинула стара пісня про судно, що потрапило в бурю.

Простий голос приємного тембру злегка вібрував, як прогріте повітря над безбережною рівниною.

Темна голова з першими срібними нитками на скронях, куняючи, помалу схилялась на груди; очі, що вже злипались, раніш ніж заплющились, побачили дві одягнені в світле постаті, які жваво жестикулювали. Тепер вони обговорюють останні новини зі Сходу, — подумав він, — захищають громадський рух народу, на який напали ззовні, говорять про охорону мореплавства і вихваляють переваги своєї демократії; потім вони поскаржаться на розбухлий адміністративний апарат і скінчать вином. Це зрозуміло: обидва торгують ним. Вони завжди з насолодою поринають у нескінченні розмови про різновиди, вік та складові частини тієї дивної рідини, про вина з кущів хирлявих або міцних, витягнутих або розлогих…

Здригнувшись, будівничий Азур скинув із себе дрімоту. Палуба була порожньою. Прикритий кутиком вітрила, він ліниво погойдувався, світові стріли заганяли сліпучі вістря в небосхил, що купався в солоних хвилях… Він потягнувся, встав і помітив її. На ній були вузькі смужки яскраво-жовтої матерії навколо стегон та грудей. Вона лежала на рогожі й загоряла, час від часу простягаючи руку до чорної полив’яної тарілки із свіжими фігами.

Він знав її, дочку заможного судновласника, якому належало це судно. Її ім’я згадувалось у зв’язку з останнім великим скандалом, вчиненим групою «золотої молоді», який схвилював місто: виступ популярного квартету співаків і майстрів нового танцю «Собас» так вивів із себе десятки молодих людей, що вони почали нищити парк; розбивати колонаду й скульптури; а потім запалили віллу недалеко від порту… бились із людьми, які прибігали гасити вогонь; роздягались догола і кохались безсоромно на візках, на яких приїхали, осяяні червоно-золотими відблисками пожежі.

— Все ж вона гарна дівка, — зітхнув він, коли його спина знову сперлася на сувій якірної линви.

В нього не було часу і нагоди роздивлятися на жінок там, на півдні, де він споруджував великий концертний зал за власним проектом, легкої конструкції з круглим амфітеатром, стовбурами струнких колон, що несли на собі сміливий конус покрівлі з нових матеріалів. Тепер він повертався до Європи, сподіваючись одержати кілька днів перепочинку. Початок був добрий: спокійне море, приємне плавання — все, включаючи чудову погоду. Палуба неначе ронила останні сльози смоли альпійської сосни, яка ще недавно простирала віяла зеленої хвої назустріч небесній пастві — отарі кучерявих хмаринок. На судні все віддавало новизною, бронзові та мідні деталі осліплювали своїм блиском. Він примружив очі, легке погойдування заколисувало його, звідкись здаля припливло принадне смугляве дівоче тіло, він розкрив обійми…

Коли він прокинувся, сонце стояло низько над водою, гладінь моря, раніше спокійна, тепер була вкрита брижами, тут і там з’являлися білі гребені пінних борозен. Судно хиталося, хвилі наскакували на ніс, пальці солоного дощу торкались поручнів борту. Наче а сну, з глибокого виру, випливала свідомість, до слуху долинали уривки розмови, що точилася десь недалеко. Спочатку це були лише уламки слів, частини фраз, які вимовлялись із натхненням і вправністю:

— … вага… таланту… рівномірно… питання поняття… культ… скандал у Тралесі…

Потім хтось вимовив ім’я знайомого художника, який виконував внутрішнє оздоблення нового приміщення театру: покрив стіни настільки фантастичними малюнками та фігурами, що це викликало велике обурення членів міської управи, після чого довелось перемальовувати стіни.