Володимир Владко - Бацила карбоната

Нарешті, Моеха поклав на стіл останній папірець і підійшов до карти.

— Що ви думаєте з приводу цього, Френко? — спитав він, запалюючи люльку.

— Поки що нічого не можу встановити, — відповів Хосе Френко. — Пунктів багато. В деяких цей автомобіль бував кілька разів. Звісно, можна накреслити найчастіші його шляхи. Ви хотіли це зробити, пане Моеха?

— Ні, — відповів Моеха, пихкаючи люлькою.

Хосе Френко запитливо дивився на нього. Рот його знов відкрився.

— Закрийте рот, Френко. Так. Зверніть увагу на те, що всі ці пункти здебільшого розташовані півколом. Як вам здається?

— Цілком правильно, пане Моеха.

— Кожне півколо мусить мати центр. Спробуйте знайти його, Френко!

Хосе Френко схилився над картою. Через хвилину він підвів голову:

— Єсть, пане Моеха! Геометричним центром цього півкола буде великий ліс Фонтіверос між Кастеляном і Тортозою… десь біля Вінароса…

— Так. Все ясно, Френко!

— Ви думаєте, пане Моеха, що…

— Ні, я не думаю, Френко.

Хосе Френко мовчки з повагою дивився на свого начальника. Алонсо Моеха, кращий детектив іберійської державної поліції, підкреслено недбало випустив великий клубок диму. Він примружив очі, удаючи цілковиту байдужість, як і личило талановитому детективові, для якого це розслідування було всього-на-всього дрібничкою.

— Я вже нічого не думаю, Френко. Я певний. Так. Маємо певні відомості. «Люцифер» невідомого нам Сизого Капітана з’являється систематично в ряді місць, розташованих майже правильним півколом навкруги великого лісу Фонтіверос. Лиш іноді «Люцифер» помічали десь інде, як, наприклад, учора в Столиці. Проте, це зовсім не заважає основній думці. Висновок такий. Десь всередині Фонтівероса є місце, в якому завжди переховується «Люцифер». Там мусять бути і його склади палива, і ремонтна майстерня, і всякі інші речі. Звісно, не дуже легко шукати все це серед шести тисяч гектарів лісу… адже такий розмір, скільки я пам’ятаю, цього великого лісу… проте… проте, немає нічого неможливого, Френко!

Алонсо Моеха знов примружив очі. Хосе Френко з неприхованою повагою дивився на свого шефа: яка світла, розумна голова!

В двері постукали.

— Увійдіть!

Увійшов черговий.

— Термінова телеграма. Начальник відділу рапортів наказав передати її особисто вам, пане надзвичайний уповноважений поліції!

Черговий вручив Моеха телеграму і вийшов. Детектив розгорнув складений папірець і прочитав:

«Агент № 418 доносить появу розшукуваного автомобіля західніше Вінароса. Автомобіль великою швидкістю проїхав захід напрямі Фонтівероса. Цілком можливо автомобіль залишається Фонтіверосі досі бо назад він не проїжджав».

Моеха вийняв люльку з рота, мовчки передав телеграму Френкові. Той прочитав її і так само мовчки подивився на свого шефа. Моеха нахмурив брови. Повільно він заговорив, мов би радився сам з собою:

— З півгодини тому Сивий Капітан розмовляв телефоном з начальником поліції. Говорив він з автомата номер три тисячі п’ятнадцять, тут, у Столиці. Минуло всього півгодини — і його автомобіль уже бачили біля Вінароса… за півтораста-двісті кілометрів від Столиці… Виходить…

— Автомобіль не може так швидко проїхати цю відстань, — зауважив Хосе Френко.

— Безумовно ні, — погодився Моеха. — Тоді доводиться припустити одно з двох: або Сивий Капітан ще й досі залишається в Столиці, а його «Люцифер» поїхав до Фонтівероса без свого капітана, або по телефону говорив не Сивий Капітан, а хтось інший. Проте, це був той самий голос, який я чув учора… Так чи інакше, вибирати нема з чого. Вигляд Сивого Капітана нам невідомий, шукати його серед мільйонів інших людей у столиці — безглуздя… принаймні, не заарештувавши перед тим вашого Педро Дорілью, Френко… і не взнавши у нього дещо… Френко, розпорядіться, щоб на аеродромі приготували для мене літак. Я тим часом віддам потрібні накази війську й поліції. І негайно повертайтесь. Ми вилітаємо разом. До Фонтівероса, Френко! Я надумав дещо… здається мені, Сивий Капітан не вислизне із пастки, яку я йому влаштую!..

Олесь відкрив очі — і зразу знов заплющив їх від яскравого світла. Щось заважало на голові, мов стягувало лоб; спробував підвести руку. Рука підводилася дуже повільно; здавалося, що для цього руху треба напружити всі сили. Нарешті, рука торкнулась лоба. Якась пов’язка, ніби бинт, була на лобі. Що це таке?

Хотілося пити. Олесь знов потихеньку відкрив очі і подивився навколо. Голову повертати було теж важко, вона була ніби налита оловом. Де це він?