Борис Штерн - Смарагдова планета

Згодом про цю подію почали вже забувати, коли раптом зник хлопчик у Байстрюків, що жили біля школи, через тиждень — восьмирічна донька болгарина Чорбаджі. Ніхто з них не повернувся. Міліція обшукувала всі навколишні посадки, яри, покинуті будинки на краю селища, нишпорила там і тут — все було марно. По хатах чорними комахами поповзли чутки, одна моторошніша за іншу. Батьки особисто забирали дітей зі школи, не дозволяли малечі гратися на вулиці ледь починало ночіти… В Квітучому поселився жах.

— Хто це такий?

Моє запитання вдарило в тиху порожнечу музейної зали. Зі стіни дивилося тонке й водночас суворе обличчя, намальоване вишуканим пензлем старовинного маляра. Холодний, доскіпливий погляд великих очей, тонкий ніс, сухі, майже непомітні губи, що вигиналися сумною й водночас недобре глумливою посмішкою, — все вказувало на аристократизм та неабиякий розум, а діаманти орденів, що тьмяно поблискували з-під старого брунатного лаку картини, свідчили про високе становище у суспільстві.

— О! Це і є барон Бальтазар фон Шнее, колишній власник цього дому, — Максим Йосипович Штольц був помітно задоволений моїм запитанням.

— Це незвичайна людина… Його ім’я оточене суцільною таємницею — мені так і не вдалося відшукати прізвища фон Шнее у німецьких дворянських родоводах. Але ж він був аристократом, справжнім аристократом — варто уважно подивитися на його обличчя, і всілякі сумніви зникнуть! Яка порода!

Хвилинку ми помовчали, роздивляючись обличчя барона, і мій гід повів далі:

— Бальтазар фон Шнее, як і багато інших зарубіжних дворян, приїхав до Росії шукати слави і став під прапори Катерини II. Відзначився у кількох битвах, як бачите… А під час штурму Кара-Кермена був тяжко поранений в ногу, що й змусило барона залишити військову кар’єру. Імператриця щедро віддячила хороброму іноземцеві — подарувала ці землі, від сучасного Червоного до Жовтневого, з Блюмендорфом посередині.

Максим Йосипович замовк і повільно обвів поглядом залу.

— Оцей дім фон Шнее побудував невдовзі після відставки. Тут він і жив до самої смерті разом з дружиною Анною-Марією, народженою фон Ехенбах… З цим домом пов’язана, до речі, одна загадкова легенда, але не знаю, чи доведеться колись розплутати її.

Я зацікавлено дивився в темно-сірі очі Штольца:

— Яка ж легенда, Максиме Йосиповичу?

— Бачите в чому справа… Бальтазар фон Шнее вів досить самотнє життя. І не через кульгавість, ні. Ця вада не заважала йому мандрувати по всьому Півдню у пошуках старожитностей. Усі свої володіння барон протюпав вздовж і впоперек, знав тут кожний камінчик, кожну травиночку… Залишилися архіви: карта його земель, гербарії — багатющі гербарії! — замальовки… А от з сусідами не знався геть. Сам у гості не їздив та й до себе не запрошував. Дуже серйозно захопився чорнокнижництвом. Його нотатки — справжній трактат з цієї, з вашого дозволу, науки. Одне слово, дивак!

— Кажуть, що під час однієї з перших своїх дослідницьких мандрівок по нових володіннях, барон зник, — вів далі Штольц. — Прислуга шукала його весь день, але даремно. Ввечері почалася злива і бідолахам нічого не лишалося, як чекати свого господаря на найближчому хуторі. А вранці Бальтазар фон Шнее з’явився живим і здоровим, хоча й перемазаним грязюкою. Тоді він і вказав місце, де побудує оцей дім.

Максим Йосипович пильно подивився на мене, примруживши сірі очі.

— Пізніше барона захопила одна ідея, яка нам з вами може здатися божевільною, — він вирішив відродити давнє скитсько-слов’янське поганство.

Штольц видобув з вітрини томик у сірій оправі. Готичні літери на чорному тлі блимнули золотом.

— Це дуже рідкісне видання — «Нотатки про сарматську віру» фон Шнее, видані у Відні 1903 року його правнуком. Чернетку цього твору мені довелося бачити в бібліотеці Чорноморського університету, — Штольц на хвилинку замріявся, далі розгорнув книжку, знайшов потрібне місце й урочистим голосом почав, відразу перекладаючи з німецької:

— «Християнський Бог цілком ворожий життєві… Його Царство — не від світу цього й належить духовним жебракам. Вседаруючий, милосердний, однаково люблячий усіх Бог не в змозі втрутитися у справи людей. Він не допоможе нам у земних справах».

«Одначе існують інші боги, великі й могутні, яким вклонялися люди за тисячі й мільйони років до народження Христа — боги не жебраків, але гордих та сильних духом, боги тих, в чиїх грудях не згас вогонь бажання, жадоба до життя. Тут, у давній Скитії, ці боги і досі живуть біля забутих вівтарів та капищ, священних джерел та наїв, чекаючи на горду, сильну, сміливу людину, що поновить вогонь на жертовниках… на свого нового жерця».