Борис Штерн - Смарагдова планета

— Таких речей я ніколи не записую, затям собі, — усміхнувся Лукар і швидко вийшов за двері.

«Це кінець!», — похолодило всередині. Ноги наче прикипіли до підлоги, а руки намертво вчепились у спинку крісла. Ситуація склалась цілковито безвихідна: без документів чи супроводу його звідси не випустять, вікно виходить у внутрішній дворик, шансів утекти — жодних. Залишалося тільки чекати.

А за стіною веселощі були в самому розпалі. Невеликий чоловічий хор затягнув у десяток голосів жалісливу пісню про нещасливе офіцерське кохання. Чийсь голос загорлав: «Увага, увага! Давайте кинемо жереб, хто сьогодні питиме подвійну порцію за здоров’я нашого дорогого полковника…», і тут зовнішні двері відчинилися, впускаючи до кімнати Лукара.

— Ось що, Арсею, — почав він звичайним голосом, — відповідь з Апалін прийде завтра, а ти поки що поїдеш ночувати до нашого готелю.

— Але я маю тут родичів, — спробував заперечити Арсей, проте Лукар лише відмахнувся і попрямував до внутрішньої кімнати. Компанія вибухнула привітальним ревом, потім почулося розчароване гудіння, і назад підполковник вийшов у супроводі здорованя з простим круглим обличчям.

— Куди його, в одиночку? — допитувався той, оглядаючи тернійця.

— Скажеш, щоб помістили в «люкс».

— Так ви що мене, в тюрму? — вразився Арсей.

Лукар зареготав.

— Заспокойся, хлопче! Нам би кожному жити в таких умовах, як там! Ну бувай, завтра продовжимо розмову.

Він красномовно махнув рукою, і Арсею залишилось лише покірно поплентатись за своїм проводирем.

— А ти звідки, з самих Апалін? — для годиться поцікавився здоровань.

— Ага, — лаконічно відказав Арсей, обмірковуючи план своїх дій. Здасться, все завершувалось досить вдало, адже, за відомостями Демина, такі співробітники, як цей, повинні бути незахищеними. Хоча, хто знає…

Пройшовши мимо поста, який тепер і не глянув у їх бік, вони вийшли на вечірню вулицю і сіли у великий темний пікап із заґратованими віконцями.

— Нам далеко їхати?

— Ні, потерпи, скоро будемо на місці, — відповів той, не повертаючи голови.

— А ти не хотів би змінити маршрут?

На цей раз здоровань зреагував активніше, видавши якийсь незрозумілий звук та перевівши на тернійця здивовано-глузливий погляд. В ту ж мить його згасли і вже без жодного виразу повернулись назад до дороги.

— Давай на вулицю Справедливості, — наказав Арсей і полегшено відкинувся на сидіння.

Хвилин через десять автомобіль, завернувши за ріг, зупинився, і Арсей крізь бокове скло побачив на будинку табличку з надписом «вулиця Справедливості».

— Спасибі, друже, — сказав він і вибрався назовні.

Пікап різко стрибнув уперед і через мить сховався у темряві погано освітленої вулиці. Вранці водій з’явився до Лукара і з винуватим виглядом розповів його, що пасажир підступно обманув його, підсунувши отруйну цигарку, та зник у невідомому напрямку, У пам’яті бідолахи на залишиться жодного сліду від справжніх подій цього вечора.

Ось будинок номер двадцять три, вузькі сходи. На порозі з’явився невисокий чорнявий молодик у спортивному костюмі і кинув на терніця запитливий погляд.

— Добрий, вечір, Юліне. Вам привіт від Демина, вашого земляка з Рідан, — Арсей простяг господарю руку.

— Ну Юліне, не тягни, — сказав Арсей, напружено застигши у кріслі, — я бачу, ти щось маєш.

— З тобою неможливо працювати, Арсею, — усміхнувся паліденець, — у мене таке відчуття, що мої слова зайві, оскільки ти вже й так усе знаєш.

Тернієць лише заперечливо хитнув головою, зберігаючи свій зосереджений вигляд, і це було ще одним свідченням його стану.

— Не турбуйся, я нічого не збираюсь приховувати, — вів далі Юлін, — просто не хотілося б тебе спровокувати. До мене дійшла інформація, що капсула з вашого корабля знаходиться в лабораторії планетарної кримінології регіонального управління. Але ці відомості доволі-таки сумнівні…

— Я повинен використати кожен шанс, — промовив Арсей.

— Ти розумієш, джерелом інформації є чоловік, якому ми останнім часом не дуже довіряємо. Все необхідно ретельно перевірити, перш ніж починати щось робити.

— І скільки на це піде часу? — не приховуючи скептицизму, поцікавився Арсей.

— На жаль, на моєму рівні перевірку зробити неможливо, — зітхнув Юлін, — треба звертатись до Феліса, а він буде лише через кілька днів.

— Кілька днів — це величезний терміні — зірвався з крісла Арсей.

Тернофіл продовжував сидіти на стільці біля столу і дивитись на свого гостя поглядом, у якому легко читалося непохитне заперечення.