Борис Штерн - Смарагдова планета

«Арсей… Арсей! АРСЕЙ!!! Я — АРСЕ!».

Арсей повільно розплющив очі і відразу зрозумів, що вагома частина шансів на врятування у нього вже є. Крихітна діляночка мозку виконала своє завдання, зробила те, заради чого й формувалась та вдосконалювалась протягом тисячоліть розвитку цивілізації, століть цілеспрямованої людської діяльності та мало не чотирьох десятків років його власного життя, решту повинен зробити він сам, і залишалось лише благати долю, щоб ушкодження, завдані тілу при падінні катера на Паліден, не виявились фатальними, а пілотський відсік не перетворився у наглухо запаяний гробівець.

Перед очима не було нічого страшного: ні нагромадження зруйнованих конструкцій, ні сплющених стін чи стелі, ні зловісних язиків полум’я, лише за кілька метрів щось виднілося на фоні ледь сіріючої плями ілюмінатора. Арсей заспокоєно склепив повіки і повністю зосередився на собі. Ледь-ледь розгальмував сигнальну систему — і одразу залунали тривожні повідомлення: є пошкодження внутрішніх органів, переломи кінцівок, продовжується внутрішня кровотеча. Перші накази системи регуляції віддані, сигнали поволі стихають, і тепер можна ще трішки відпустити гальма. На цей раз усе більш конкретне відчуття: подвійний перелом правої ноги, розрив зв’язок у правому лікті, крововилив у черевній порожнині…

«Легко відбувся», — з’явилась нарешті перша оформлена у слова думка. Очевидно, в останню мить система спуску все-таки спрацювала, бо інакше б…

Арсей знову розплющив очі і зробив обережну спробу повернутися. Він лежав на підлозі відсіку під стіною, де завершився його політ від пілотського крісла. Несміливе ранкове проміння, ледве пробившись через товсте скло ілюмінатора, освітлювало цілком мирну картину, наче й не було страшного падіння із замовклими двигунами, з нерозкритими системами, з мертвими капсулами катапультування. І лише відсутність другого крісла нагадувала про те, що все це жахіття йому не примарилось.

— Оресе! — не вірячи власним очам, гукнув Арсей і спробував сісти. Тіло бездоганно виконало наказ, і на нього вже можна було не звертати уваги. — Оресе!!!

Зірвавшись на ноги, Арсей кинувся до того місця, де ще зовсім недавно в очікуванні смерті втискався у крісло другий член екіпажу. Сумнівів більше не було: його капсула все ж відстрілилась, найвірогідніше саме тоді, коли раптово спрацювала спускова система, за кілька сотень метрів від поверхні планети. Що ж, така висота залишила товаришу небагато шансів, але разом з тим породила впевненість, що він не може опинитись далеко звідси, принаймні поза межами дії біомаяка. А розшукати Ореса — це майже напевно врятувати…

Арсей підніс до очей ліву руку, охоплену браслетом, де поруч із хронометром легенько миготів продовгуватий кристалик індикатора. Це були біосигнали Ореса, проте втішатися ними не довелось: характер пульсацій міг означати тільки те, що товариш знаходиться зараз на непевній границі між життям та смертю і залишатиметься там до тих пір, поки не вичерпається життєвий ресурс чи не прийде допомога. А допомога, звісно могла прийти лише від однієї людини — інспектора тернійської космічної служби Арсея.

Вхідний люк відчинився без жодних збоїв. Тернійський інспекційний катер, гордість невеликого екіпажу, один із перших кораблів, оснащених експериментальним контуром регенерації основних систем, твердо стояв серед велетенських дерев паліденського лісу, і все у ньому свідчило про цілком нормальний робочий стан. То було щось незбагнене, не сумісне із здоровим глуздом, і не вірилося, що якусь годину тому ця диво-машина приречено падала на Паліден. Однак часу для роздумів не було. Арсей, увімкнувши маскувальне силове поле та систему психологічного захисту, подався геть від химерного нагромадження повалених дерев, звідки віяло чимось нестерпно гнітючим та відштовхуючим.

Арсей рухався, звіряючи напрямок з кристаликом індикатора, що ставав чимраз яскравішим. У голові плутались уривки якихось думок, і раз у раз крізь їхнє місиво пробивалось колись прочитане: «Паліден — планета братерства». Ось попереду посвітлішало, крізь дерева стали проступати коричневі клаптики поля, і тут пульсації кристалика почали слабшати.

— Оресе, Оресе, зачекай! — розпачливо простогнав Арсей у передчутті чогось непоправного та максимально прискорив ходу. Через хвилину він вискочив на узлісся і краєчком ока встиг помітити великого критого тягача, що за мить зник в густих зелених хащах сусіднього лісу. За інерцією Арсей пробіг ще кількасот метрів і безсило опустився просто на суху коричневу землю біля дивної ями, наче витиснутої в ґрунті пальцем якогось велетня-жартівника.