Володимир Владко - Чудесний генератор

— Ось він, радгосп.

Першим, кого побачив Іван Петрович, був старий його приятель Андрій Антонович. Він стояв біля воріт без шапки. Вітер розвівав його кучері. Іван Петрович протер собі очі. Автомобіль спинився. Іван Петрович дивився на кучері Андрія Антоновича. Поважний академік не вірив у чудеса, він шукав у своєму мозку обґрунтовань дивної зміни вигляду старого сторожа.

— Е… е, здоровенькі були, Андрію Антоновичу, — промовив він нарешті, виходячи з автомобіля й забувши чомусь звичну формулу свого вітання з старим знайомцем.

Очі його не бачили нічого, крім буйної шевелюри Андрія Антоновича.

— Здрастуйте, Іване Петровичу, — чемно уклонився той.

— Е… як почуваєте, себе?.. — ще раз привітався Антохін, обходячи навколо Андрія Антоновича й оглядаючи з усіх боків.

— Вдячний, нічого, Іване Петровичу, — відповів старий.

— А це… це що ж у вас? — врешті насмілився спитати Іван Петрович, вказуючи пальцем на голову старого.

Андрій Антонович помітно розгубився:

— Це, Іване Петровичу, — почав він, вагаючись.

Але його врятував Олесь, що швидко підійшов до Антохіна:

— А ми на вас чекаємо, Іване Петровичу. Здрастуйте. Що, на нове волосся Андрія Антоновича дивитеся?.. Так, так, це ми йому зробили. Та ви підіть, подивіться, що тут у радгоспі взагалі нароблено. Просто фантастика, слово честі, фантастика…

Академік подивився на нього, на Андрія Антоновича, знов на Олеся.

— Так, — сказав він, — так, справді, щось дуже цікаве…

… Кілька годин провів Іван Петрович Антохін у радгоспі «Перемога», ознайомлюючись з наслідками роботи бригади. Він уважно слухав те, що розповідав йому директор Данило Якович, запитував сам про окремі деталі роботи. А потім попросив залишити його з Містером-Пітерсом: мовляв, треба дещо обговорити. Разом з ним Антохін зачинився у лабораторії. І, коли він входив туди, обличчя його було дуже серйозне.

Про зміст цієї розмови не знав ніхто. Олесь тільки руками розвів, коли Рая спитала його.

— Не знаю, не знаю нічого, — сказав він. — Щось важливе…

Через годину Андрій Антонович, викликаний Антохіним, урочисто запросив до лабораторії всіх:

— Іван Петрович просять… Так що, будь ласка, до лабораторії. Вони щось хочуть сказати.

Справді, Антохін, ледве до лабораторії з’явилися всі запрошені, почав говорити:

— Мушу відразу ж таки поінформувати вас, товариші, про деякі зміни. Насамперед відзначу, що бригада, яка працювала тут, у радгоспі «Перемога», з новим ультракороткохвильним генератором, захопившись виключним впливом УКХ на живі істоти, працювала не досить серйозно. Досліди були поставлені випадково, наслідки цих дослідів не вивчені так глибоко, як цього вимагає надзвичайна їх важливість…

— От, відразу й розносить, — прошепотів Ромі Олесь.

— Мовчи, він таки має рацію, — відповів Рома сердито.

— Давайте перелічимо роботи бригади, — продовжував Антохін. — Просвічування зерна пройшло більш-менш добре. Але хіба не ганьба для серйозних дослідників той випадок з пацюками, що дав наслідком жахливе явище гігантизму?.. Добре, що пощастило відразу ж ліквідувати все. А що могло б вийти з цього? Розплодження гігантських пацюків могло б у майбутньому обернутися просто-таки на стихійне лихо… Так. Візьмемо далі, наслідки з просвічуванням курей і яєць. Тут обійшлося спокійніше; і все ж таки, немає повного аналізу явища, не вивчені всі локальні впливи УКХ. Найкраще, на мою думку, з кролями. Тут, правда, немає ніяких «чудес» в лапках. Але досліди поставлені були науково, товариш Рая вела щоденник. І її досліди дають дуже цікаві дані. Наприклад, товаришка Рая остаточно розв’язала питання про вплив УКХ на найпростіші організми — бактерії, інфузорії. Це буде дуже корисним для наших товаришів, які беруться вивчати дію УКХ на хворі організми. Випадок з опухом на собаці так само дав цікаві наслідки. Зокрема підкреслюю красиве й дотепне використання «електроножика». Товаришка Рая працювала добре.

Іван Петрович замовк. І потім відразу голос його набрав гнівного виразу:

— М-да… А от щодо корів, то це ж, знаєте, зовсім неприпустимо: не перевіривши наслідків просвічування на якійсь одній тварині, відразу поставити широкі досліди на доброму десятку корів… Я вважаю, що Данило Якович цілком правильно обмежив роботу бригади. Шкода, що він не зробив цього раніше…