Володимир Владко - Чудесний генератор

Чотири наукові працівники, представники чотирьох науково-дослідницьких інститутів, зібрані в одну бригаду — працювали з ультракороткими хвилями. Кожен з них робив своє — але всі ті досліди були скеровані на одне: вивчення властивостей ультракоротких хвиль, найзагадковіших поки що випромінювань з усіх, відомих сучасній науці.

Біологічний інститут цікавився впливом ультракоротких хвиль на живі організми, цікавився тими змінами, що виникають внаслідок просвічування ультракороткими хвилями живих істот.

Харчовий інститут цікавився тим, що ультракороткі хвилі в певних умовах убивають геть усі бактерії — в тому числі й гнилісні. Отже, просвітивши ультракороткими хвилями той чи інший продукт і вбивши в ньому бактерії, можна було дістати своєрідний ефект: продукт не псувався довгий час, все одно, як законсервований. А це обіцяло революцію в консервній промисловості.

Сільськогосподарський інститут цікавився просвічуванням ультракороткими хвилями насіння — зерна для посіву. Адже в певних умовах просвічуване зерно збільшувало свій запас енергії зростання. Зерно, кинуте далі в ґрунт, сходило швидше від звичайного, зростало буйніше. І, крім того, просвічування ультракороткими хвилями водночас позбавляло зерно всіх шкідників рослинного походження, що були досі на тому зерні. Адже ультракороткі хвилі вбивали всіх таких шкідників.

Зрештою, електротехнічний інститут, власник цілої лабораторії і дорогоцінного генератора ультракоротких хвиль, цікавився використанням ультракоротких хвиль в геть усіх галузях, а зокрема для зв’язку — певного й сталого двобічного радіозв’язку на недалекій відстані. Адже ультракороткі хвилі не знали атмосферних розрядів, що так заважають радіоприйманню; вони були нібито найкращими для пересилання зображень радіом, для телевізії.

Все це принципіально було вже відомо. Але — тільки принципіально. Бо ніде ще не було поставлено розгорнутих дослідів, що з’ясували б спірні питання відразу по всіх галузях. І вперше в науковому житті цілого світу зібралася й працювала така своєрідна об’єднана бригада, чотири експериментатори біля одного генератора. Проте, чому біля одного? Хіба не змогли б наукові інституції набудувати ще й ще відповідних установок для дослідів?..

Ультракороткі хвилі — дуже вередлива річ. Вивчити їх властивості важкенько; а ще важче діставати їх, якщо дослідник хоче дістати коливання певної частоти. Ось є схема генератора, є всі деталі. Дослідник працює, він будує генератор, пускає його. Він твердо знає, що матиме отаку, припустім, частоту. А справді виходить зовсім інша, менша частота, а, значить, і довші хвилі. Чому? Якийсь малесенький провідничок, якесь третєрядне сполучення вийшло на кілька міліметрів довше, ніж треба. І частота вийшла інша, — бо в генераторі виникла зайва ємність, чи зайва індукція, не передбачена конструктором, шкідлива.

Ось чому сталий, надійний генератор, сконструйований свого часу в електротехнічному інституті, був дорогоцінним. Майже випадково цей генератор чудово працював на широко вживаних у радіотехніці взагалі лампах — не потребуючи спеціальних, що коштували великі гроші. І навколо цього генератора зібралися наші дослідники.

Височенний харчовик Рома на довжелезних ногах, якому навіть і самому було якось незручно, ніяково за свій неймовірний зріст і тонкий, хиткий тулуб, вздовж якого висіли такі ж таки довгі й худі руки. Рома завжди намагався сховати кудись свій зріст — але куди його сховаєш?.. І схудле обличчя Роми завжди, як тільки був він не на самоті, було похмуре й ображене отаким глузуванням з нього природи, що видала йому перебільшену пайку зросту…

Агроном Олесь був протилежністю Ромі. Невисокий, стрункий, меткий — він справляв вражіння добре скраяного й не гірше пошитого фізкультурника. Та хіба й не був він таким? Олесь любив човен, любив воду, любив сонце, гострі пахощі вільготної землі. Олесь любив усю природу, матір усього живого. Засмагле тонке обличчя з рисами, немов вирізьбленими вправним майстром, легка хода, спритні хуткі рухи, — все це привертало до Олеся увагу, все це було на користь йому, зокрема в жінок.

Біолог Рая в кокетливому білому халаті, синьоока Рая з великою шапкою золотого волосся на голові, життєрадісна, смішлива, весела Рая даремно намагалася сховати цю свою життєрадісність великими роговими окулярами, виправдуючи їх наявність своєю нібито короткозорістю. Даремно намагалася вона справити вражіння солідності й цигарками, які вона курила, відпльовуючись, коли ніхто не бачив, і мужньо затягуючись, коли на неї хтось дивився. Не будемо нескромними, не говоритимемо нічого про те, яке вражіння взагалі справила Рая відразу, як тільки з’явилася в лабораторії, на трьох товаришів. Не говоритимемо нічого про ті сині очі, що здавалися декому солодкою згадкою про безкрає синє море, у якому так само можна потонути, як у тих очах; про золоте волосся, що в ньому, на думку декого, заплуталося навіки сонячне проміння; про тонкі красиві руки з блискучими нігтиками, які (о, цього дехто був певен!) не могли не викликати в людини гострого бажання розцілувати їх, ці рожеві, ніжні перламутрові нігтики на тонких пальцях…