Володимир Владко - Дванадцять оповідань

Пітер Бек уважно, але цілком спокійно стежив, як Вільгельм Крайц звичними рухами підійшов до кулемета і нахилився до прорізаної у щиті щілини. Він спирався правою рукою на ручку кулемета, пильно вдивляючись уперед. Пітер Бек хотів був уже жартівливо запитати Вільгельма Крайца про його вражіння від краєвиду, затягненого дощем, як Вільгельм Крайц раптом дивно осів, повільно хитнувся вбік і, неприродно вигинаючи руку, на яку він спирався, впав поруч кулемета.

— Крайц! Що з вами? Крайц! — здивовано запитав Пітер Бек. — Крайц! Та відповідайте! Що за жарти?

Крайц мовчав і не ворушився. Він лежав, немов ховаючи обличчя в землі, якось дико вивернувши праву руку. Пітер Бек схопив його за руку: вона була нерухома й бездушна. Різким рухом Пітер Бек обернув тіло Вільгельма Крайца обличчям угору. На нього глянув мертвий погляд очей, над якими майже на самому переніссі розкривалася невеличка кривава дірка. Вільгельм Крайц був мертвий, убитий кулею в лоб.

Пітер Бек мовчки відійшов від трупа: це було щось незрозуміле, якась трагічна нісенітниця. Вважати, що якийсь невідомий стрілець з ворожого боку влучив у Крайца, коли той зазирнув у щілину, було неможливо. Сліпа куля?

Але з якого то часу сліпі кулі влучають у перенісся спостерігачів?

Пітер Бек обернувся до перископа, приладу, що системою дзеркал показував за бетонною стіною те, що робиться спереду неї. Перед його очима була картина пустого поля, цілком пустого, де далеко за тьмяною сіткою дощу ледве помітні були ворожі окопи. Розібрати будь-що було неможливо, бо все чисто з’їдав дощ, який не вщухав ні на хвилину. Ні, це не міг бути стрілець з радянських позицій, у цьому Пітер Бек був певний.

Він ще раз уважно роздивився кожну риску на дзеркалі перископа: нічого, жодного підозрілого місця. Значить — випадок? Значить — спостерігача вбила таки сліпа куля? Так, іншого пояснення Пітер Бек не знаходив. І, щільніше насунувши каску, він підійшов до кулемета, щоб самому роздивитися все на власні очі без дзеркал перископа.

Але не встиг він нахилитися до щілини, як відчув обережний дотик до своєї руки. Пітер Бек нервово озирнувся. Старий Франц Лівер похмуро дивився на нього, старий Франц, якого звикли вважати за найдосвідченішого кулеметника, що пройшов школу великої війни.

— Що ви хочете, Лівер? — спитав Пітер Бек.

— Якщо дозволите сказати, пане командире, я вважав би за небезпечне підходити до щілини.

— Ви думаєте… Та ні, то була сліпа куля.

— Як хочете, пане командире, але цього, на мою думку, робити не слід. Дозвольте мені зробити невеличку спробу.

Пітер Бек знизав плечима: гаразд, хай старий зробить, що йому бажається.

Франц Лівер уважно придивився здаля до щілини і підійшов до неї збоку, залишаючися ввесь час під захистом бетонної стінки і стального кулеметного щита. Потім він підняв з землі консервну бляшанку і повільно наблизив її до щілини над кулеметом. І раптом з бляшанки бризнула рідина, що була в ній. Шум жерсті, по якій ударила куля, пробивши бляшанку наскрізь, довів правильність думок старого кулеметника.

Пітер Бек, відразу зблідлий, дивився на нього.

— Ви врятували мені життя, Лівер, — нарешті вимовив він глухим голосом. — Якби не ви, я лежав би поруч з…

Його погляд спинився на нерухомому тілі Вільгельма Крайца. З консервної бляшанки, яку ще тримав у руці Франц Лівер, тонким струменем текла рідина. Франц Лівер поставив бляшанку на землю і повернувся до Пітера Бека:

— Ось що погано, пане командире. Ми не можемо керувати кулеметом лише за допомогою перископа. Треба дивитись у проріз щита. Подивитися ж туди — значить, ніколи більше у своєму житті ні на що не дивитися. А при таких умовах наше гніздо ні до чого. Воно морально виведене з ладу.

— Ви вважаєте, Лівер, що ми перебуваємо під вогнем снайпера?

Замість відповіді — Франц Лівер указав пальцем спочатку на труп Вільгельма Крайца, а потім на пробиту кулею консервну бляшанку.

— Снайпер… радянський снайпер тримає нас під обстрілом… — мурмотів Пітер Бек, шукаючи портсигар у тій кишені, де його ніколи не бувало.

— Так, радянський снайпер. І поки той снайпер вартуватиме, наше гніздо фактично не існує, — безжалісно додав Франц Лівер.

Так на 148 дільниці південно-східного фронту виникла крайня потреба розшукати невідомого радянського снайпера і звільнити з-під його обстрілу кулеметні гнізда номер 14 і 16. Бо не тільки в гнізді номер 14 було вбито спостерігача; такий самий випадок трапився й у гнізді номер 16, з тією тільки відміною, що в гнізді номер 16 не було старого Франца Лівера і ніхто не зробив його спроби з бляшанкою. Отже, в гнізді номер 16 спочатку вбито спостерігача Густава Дерінга, а після й командира Фрідріха Ертеля, що вирішив замінити вбитого спостерігача й роздивитися ворожу позицію крізь проріз у щиті кулемета.