Володимир Владко - Дванадцять оповідань

Мов стороння особа, лейтенант Фаберне бачив ще, як ворухнулися пелюстки дивної квітки, як Нгамі підійшов ближче до нього, як люто й непримиренно дивилися на нього очі молодого негра у бойовому вбранні. Лейтенант почув ще, як вимовив Нгамі:

— Маса не хотів побачитися з своїм сержантом? Тепер він побачиться разом і з сержантом, і з старим Гамбо.

Останнє, що побачив лейтенант Фаберне в своєму житті, — був виблиск сокири над головою. Він заплющив очі, щось різко вдарило його, мов граната розірвалася над ним, — і все зникло.

Щоранку вона розкидувала по небу свій сяючий широкий хвіст. Як велетенська мітла, він проходив по небу, мов змітаючи за собою палахливі зірки; хвіст доторкався до них — і вони відразу затухали, тьмяніли, зникали в його широкому сяйві.

Люди забули, що таке присмерк. Ледве червона куля сонця встигала сховатися за далеким обрієм, як з другого краю неба вже зростало загадкове зеленувате сяйво. Спочатку в зеніті показувалося блискуче зелене ядро: воно більшало, здавалося, щоночі. І люди звикли говорити, згадуючи про щось:

— Це було ще тоді, коли Комета була не більша за Місяць.

Або:

— Це трапилось тоді, коли диск Комети був не більший за два Місяці.

Спочатку в зеніті показувалося велетенське ядро. Потім, як дивна холодна заграва, від нього в усі боки розходилося сяйво; по тому протягом години воно простягалося через усе небо і зникало за обрієм. Здавалось, що цей фантастичний хвіст обгорнув усю землю, закрутився навколо неї так, як колись люди звикли бачити Молочний шлях.

Тільки тепер на небі не було Молочного шляху; його, як і всі зірки та сузір’я, стерла, немов дрібний порох, Комета. Лише іноді на заході чи сході спостерігачам щастило помітити окремі найяскравіші зірки. Але навіть найбільші з них, що їх раніше, ще кілька років тому, люди звикли бачити блискучими іскрами на чорному небесному оксамиті, тепер здавалися непевними, ледве помітними світлими туманними крапками.

Астрономи примушені були припинити майже всі небесні спостереження. Проте, ніхто з них і не цікавився тепер старими роботами. Увагу всіх притягла до себе Комета, її шлях і зв’язана з нею доля старої Землі.

І ніхто тепер не називав уже Комету так, як називали її кілька років тому, — кометою Гріверса. Це не було доказом зневажливого ставлення до імени цього славетного астронома. Зовсім ні. Сам Гріверс жив у невеличкому будинку біля своєї обсерваторії, оточений численними помічниками; він систематично й уперто провадив дальші спостереження. Людство називало тепер загрозливе небесне світило просто Кометою. Комета — і все. Ніхто не вимагав пояснень, кожен розумів відразу: якщо мова йде про Комету, значить тільки про гігантську комету, відкриту 15 червня 1970 року американським астрономом Гріверсом у сузір’ї Скорпіона.

Тоді, в перші дні після відкриття Гріверса, навряд чи хтось з широкої публіки звернув серйозну увагу на повідомлення про це. Хіба мало відкрито нових зірок, нових небесних тіл за останні роки?.. Ще одна комета, ще одне небесне тіло, ще один невідомий космічний мандрівник — що ж тут дивного?

Але слідом за першим повідомленням Гріверс оголосив друге. В ньому відомий астроном серйозно й упевнено розповідав про свої дальші спостереження. Він говорив простими словами, очевидно, адресуючи своє повідомлення не вузькому колу спеціалістів-астрономів, а найширшим колам читачів газет та журналів. Ось найголовніше з того, що оголосив Гріверс у своєму другому повідомленні:

«Нова комета наближається з далеких космічних просторів до нашої Сонячної системи з нечуваною досі швидкістю. Тепер Комета помітна лише в найпотужніші світові телескопи. Але найближчими днями людність зможе побачити її на власні очі без будь-яких астрономічних приладів. Комета рине у Всесвіті з надзвичайною швидкістю, більшою за всі відомі досі космічні швидкості, — близько шістдесят тисяч кілометрів на секунду. Комета посувається по незамкненій кривій, гіперболі, лінія якої проходить у Всесвіті між орбітами планет Сонячної системи. Не виключена можливість, що комета зіткнеться з якимсь тілом нашої Сонячної системи. Дальші спостереження, вимірювання і розрахунки провадяться».

Це повідомлення Гріверса примусило людей подивитися в небо. І багато аматорів-астрономів, озброєних невеличкими телескопами або навіть біноклями, спромоглося знайти в небі серед заплутаної багатотисячної юрби блискучих зірок нову маленьку вогняну краплинку, — комету Гріверса. Газети цілої земної кулі зацікавилися новою кометою, вони охоче друкували небесні карти, де чорним хрестиком було відзначено місце Комети серед зірок.