Тимур Желдак - Історія чемпіонатів Європи з футболу

16 грудня 1970, Пірей. Греція – Швейцарія 0: 1 (Мюллер 84ʹ).

20 грудня 1970, Ла Валетта. Мальта – Швейцарія 1: 2 (Теобальд 57ʹ – пен., Квентен 50ʹ, Кюнцле 59ʹ).

3 лютого 1971, Ла Валлетта. Мальта – Англія 0: 1 (Пітерс 35ʹ).

21 квітня 1971, Лондон. Англія – Греція 3: 0 (Чиверс 22ʹ, Херст 70ʹ, Лі 86ʹ).

21 квітня 1971, Люцерн. Швейцарія – Мальта 5: 0 (Блеттлер 14ʹ, Кюнцле 17ʹ, Квентен 26ʹ, Сітерле 28ʹ, Мюллер 30ʹ).

12 травня 1971, Лондон. Англія – Мальта 5: 0 (Чиверс 29ʹ, 49ʹ, Лі 41ʹ, Кларк 46ʹ – пен., Лоулер 75ʹ).

12 травня 1971, Берн. Швейцарія – Греція 1: 0 (Одерматт 72ʹ).

18 червня 1971, Пірей. Греція – Мальта 2: 0 (Давурліс 59ʹ, Айдін 80ʹ).

13 жовтня 1971, Базель. Швейцарія – Англія 2: 3 (Жандюпе 10ʹ, Кюнцле 45ʹ – Херст 2ʹ, Чиверс 12ʹ, Вайбель 77ʹ – автогол).

10 листопада 1971, Лондон. Англія – Швейцарія 1: 1 (Саммербі 9ʹ – Одерматт 26ʹ).

1 грудня 1971, Пірей. Греція – Англія 0: 2 (Херст 58ʹ, Чиверс 89ʹ).

Підсумкова таблиця групи 3

Сказати, що радянській збірній не пощастило з жеребом було б і занадто сильно, і занадто слабо. З одного боку – радянській збірної випало протистояти одночасно чемпіонам Європи 1964 року іспанцям і амбітній збірній Північної Ірландії з кращим в її історії футболістом Джорджем Бестом, який переживав пік своєї кар’єри. З іншого – радянська збірна 60-х, та й початку 70-х років була визнаним лідером європейського футболу, що підтвердив і описуваний розіграш ЄВРО. З ким грати, де і за яких обставин для такої команди було, в принципі, не важливо. А якщо врахувати, що після чемпіонства в 1964-му в Іспанії настав затяжний період «лихоліття», що закінчився лише в ХХІ столітті, а в збірної Північної Ірландії не було жодної людини, яка хоча б поруч стояла з талантом Беста, то скаржитися на жереб і поготів не доводилося.

Прийнявши команду від старійшини тренерського цеху Гавриїла Качаліна, полковник Ніколаєв не став «винаходити велосипед» і зберіг кістяк команди, що брала участь в «проваленому» чемпіонаті світу в Мексиці. Але й без новачків тренер не обійшовся: команду поповнили форвард бакинського «Нефтчі» Віталій Шевченко; столичні армійці Володимир Федотов і Борис Копєйкін, а також півзахисник казанського «Рубіна» (пізніше – київського «Динамо») Віктор Колотов. За чотири роки повернулися до збірної воротар Віктор Банніков, який переїхав з київського «Динамо» в московське «Торпедо» – той самий, ім’ям якого названо Національний тренувальний комплекс національної збірної України в Києві.

Основні конкуренти почали практично синхронно з впевнених перемог: іспанці – над британцями, а радянська збірна – над кіпріотами. До слова, після цього матчу полковник Ніколаєв влаштував серйозний «розбір польотів», адже з 36 (!) ударів гравців збірної СРСР по воротах кіпріотів, нанесених за весь матч, лише третина припала у отвір воріт, а забити четвірка нападників змогла всього тричі. Для порівняння – в наступних спарених матчах північні ірландці відважили Кіпру відразу вісім голів, половина з яких – на рахунку Беста.

Однак радянській збірній ніколи було стежити за результативністю генія футболу – її чекав матч вищої принциповості в «Лужниках» з Іспанією. До речі, ці команди не зустрічалися до гри більше шести років – з пам’ятного фінального матчу в Мадриді на ЄВРО-64.

Сьогодні багато хто романтично звеличує радянських футболістів 70-х, проте необхідно визнати: отримавши уроки з програшу Італії на попередньому євротурнірі, збірна СРСР чудово навчилася оборонятися. А от зі створенням і, особливо, реалізацією моментів, радянські футболісти мали великі труднощі.

Як часто буває, не було б щастя… Допоміг збірній СРСР тренер іспанців Ладіслао Кубала. Випустивши на поле з початку гри п’ятьох захисників, він весь матч тільки й робив, що підказував своїм підопічним відходити назад і зберегти свої ворота недоторканими. У іспанців це, в принципі, і виходило – майже повних 80 хвилин. А потім, з розривом у чотири хвилини «вистрілили» спочатку киянин Колотов, а потім бакинець Шевченко. Іспанці понеслися вперед лише на 85 хвилині за рахунку 0: 2. Вони встигли відіграти один м’яч, але не більше. І хто знає, яким був би результат протистояння, обери Кубала атакуючу тактику.

Не менш напружено склалося і двоматчеве протистояння збірної СРСР з північними ірландцями. У першому матчі в Москві «на боротьбу з Бестом» був мобілізований Реваз Дзодзуашвілі, якого постійно страхував капітан збірної Шестерньов. І навіть незважаючи на це, перемогти радянській команді вдалося лише завдяки надзусиллям воротаря Рудакова та реалізованому Мунтяном під кінець першого тайму пенальті, призначеного за порушення Шевченку. У матчі-відповіді в Белфасті було все зовсім туго: навіть без травмованого Беста збірна Північної Ірландії повністю контролювала гру і без особливих зусиль відкрила рахунок на 13-й хвилині. Гол рикошетом від повернутого до збірної напередодні Бишовця і відчайдушна гра захисту – ось фактори, що дозволили радянській команді вивезти з Британських островів хоча б очко.